Тверську – на Ґедройця. Відомі українці закликають Кличка перейменувати вулицю

Від київського міського голови вимагають нових перейменувань. Із таким закликом до Віталія Кличка звернулася група інтелектуалів, літераторів, журналістів, істориків і дипломатів.

"Підтримуючи ініціативу Українсько-польського форуму партнерства, звертаємося із пропозицією перейменувати вулицю Тверську у місті Києві на честь видатного європейського інтелектуала і великого друга України Єжи Ґедройця. Ця вулиця з’єднує дві інші, що пов’язані із іменами людей, які однаково важливі як для польської, так і для української культур: Казимира Малевича та Івана Павла ІІ," - ідеться у зверненні.   

Єжи Ґедройць десятиліттями просував постулат "Без незалежної України не буде вільної Польщі". Постать Ґедройця стала наріжним каменем східної політики незалежної Польщі після падіння комуністичної системи.

Паризький часопис "Культура", засновником і редактором якої був Єжи Ґедройць, став непідцензурною трибуною для багатьох українських інтелектуалів. Серед його авторів були Євген Маланюк, Богдан Осадчук, Борис Левицький, Юрій Шевельов. 

Єжи Ґедройць (праворуч) разом із постійним автором "Культури" Юзефом Чапським. Більше - у тексті професора Юрія Шаповала "Пан Редактор. Єжи Ґєдройць та його спадщина" 

Ґедройцю належить визначення "Розстріляне відродження", яке спочатку з’явилося як назва виданої "Культурою" антології української літератури 1920-х років, що була укладена Юрієм Лавріненком.

"У часи нової Холодної війни, розв’язаної Кремлем проти України та решти вільного світу, і певних труднощів в польсько-українських відносинах лишається констатувати: нам бракує Ґедройця в нашому житті!"

Заклик перейменувати столичну вулицю на честь Ґедройця підтримала на своєму засіданні 19 вересня ініціатива "Першого грудня".

Звернення до київського міського голови підписали:

Іван Васюник, віце-прем’єр-міністр України (2007-2010)

Володимир В’ятрович, Голова Українського інституту національної пам’яті

Оля Гнатюк, професор НаУКМА, Український ПЕН-центр

Ярослав Грицак, професор Українського католицького університету

Євген Захаров, учасник Ініціативної групи "Першого грудня", голова Харківської правозахисної групи

Леонід Зашкільняк, історик, професор ЛНУ ім. Івана Франка

Олександр Зінченко, редактор проекту "Історична правда", ведучий програми "Розсекречена історія", UA:Перший,

Йосиф Зісельс, учасник Ініціативної групи "Першого грудня", правозахисник

Вахтанг Кіпіані, головний редактор проекту "Історична правда"

Оксана Кісь, історикиня, НАН України

Микола Княжицький, народний депутат України, голова комітету з питань культури Верховної Ради України

Галина Крук, віце-президент Українського ПЕН-центру

Андрій Курков, письменник, Український ПЕН-центр

Данило Лубківський, заступник міністра закордонних справ України (2014)

Юрій Макаров, публіцист, письменник, телеведучий, UA:Перший

Олексій Панич, філософ, перекладач, Український ПЕН-центр

Всеволод Речицький, учасник Ініціативної групи "Першого грудня", правник

Микола Рябчук, президент Українського ПЕН-центру

Наталка Римська, редакторка, Інститут Адама Міцкевича (Варшава),

Вадим Скуратівський, учасник Ініціативної групи "Першого грудня", історик

Олена Стяжкіна, історик, літераторка, Український ПЕН-центр

Ганна Тригуб, редактор часопису "Український тиждень"

Леонід Фінберг, головний редактор видавництва "Дух і Літера"

Юрій Шаповал, історик, професор, НАН України

Ярослав Яцків, учасник Ініціативної групи "Першого грудня"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.