Спецпроект

У Ряшеві не хочуть пам'ятника жертвам УПА. У Єленій-Ґурі теж

Відрубані голови на штакетах паркану, простромлене вилами немовля, величезний польський орел із назвами знищених сіл і містечок, і все це висотою у півтора десятки метрів – так виглядає новий пам'ятник жертвам УПА.

Елементи пам'ятника вже знаходяться у роботі в одному із спеціалізованих закладів в Глівіцах, що на півдні Польщі.

Автором скульптури є Анджей Пітинський.

 Нижня частина пам'ятника Жертвам УПА. Фото: Архві SWAP у Нью-Йорку 

Кошти, необхідні для будівництва пам’ятника, збирали польські громади у США та Канаді.

Фундатори пам’ятника хотіли, щоб він був встановлений у Ряшеві.  Проте мер цього міста Тадеуш Ференц вважає, що це не дуже вдала ідея.

"Обов’язком мера міста – єднати, а не ділити людей. Замість того, щоб підсичувати ненависть, ліпше робити висновки з минулого. Нам залежить на добрих польсько-українських взаєминах, а ставити пам’ятники, які покликаються до таких подій, - такі речі спричиняють антагонізми і псують добросусідські стосунки" - заявив Мацей Хлодніцький, речник президента Ряшева.

Модель пам'ятника. Фото: Архві SWAP у Нью-Йорку 

Представники місцевої влади вважають, що монумент надто буквально і контроверсійно представляє минуле.

Тому фундатори пам’ятника вже шукають нову локацію. Так з’явилася ідея встановити його у Єленій-Ґурі. Проте, так само, як і у Ряшеві, пам’ятник не сподобався представникам місцевої влади.

"Адже мистецтву не йдеться про буквальність. Очікував би якогось мистецького вирішення. Драматизм історії можна показувати геть іншими засобами. (…) А цей пам’ятник надто дратує" - каже Марцін Завіла, мер Єленій Гури.

У Ряшеві стоять на своєму: своєї думки змінювати не будемо, якщо хтось зацікавлений цим пам’ятником – можуть його забрати, "нам у Ряшеві він непотрібний".

Джерело:  Nowiny24.Rzeszów

Дивіться також: 

Гордіїв вузол. Українська проблема в ІІ Республіці Польській

Геноцидні ігри. Текст Володимира В'ятровича

Історик Богдан Гудь: "Суперечки про геноцид на Волині вигідні Росії"

Історик Норман Дейвіс: "Іде вибірковість: поляки - жертви геноциду, а інші - ні"

Депутат Сейму Мирон Сич: "Зараз не 1943-ій, ми заслужили примирення"

Історія у політиці. Навіщо польським депутатам "геноцид" на Волині

"Терору не цуралися й поляки" - екс-президент Польщі

УПА і АК: не треба їх ані звеличувати, ані паплюжити

Волинська трагедія: пошук між польською та українською правдами

Примирення по-польськи: УПА - злочинці, АК - герої

Інші матеріали на тему "Волинська трагедія"

  

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.