В Інтернет виклали всі випуски журналу міжвоєнного закарпатського "Пласту". СКАНИ

Електронний архів українського визвольного руху публікує колекцію всіх чисел журналу «Пластун» до 95-ліття заснування українського скаутингу в Закарпатті.

Перші пластові гуртки з’явилися на Срібній землі в жовтні 1921 р. Пластовий часопис же виходив із 1923 по 1935 рік як урядовий журнал на Закарпатті. 50 номерів журналу, які збереглися в архівах, скопіював Голова Крайової ревізійної комісії НСОУ "Пласт" Юрій Юзич.

"Журнал перейшов три етапи ідеологічного розвитку: добу скаутського інтернаціоналізму (19231926), народовецького патріотизму (19281932) та соборницького націоналізму (19321935)", — говорить Андрій Ребрик, голова Закарпатського обласного осередку НСОУ "Пласт".

Одне з перших видань тримовного жуналу Пластун. Фото: 100krokiv.info

Спершу видання було тримовним: українською, чеською і мадярською мовами. Звідси й потрійна його назва в той період "Пластун-Юнак-Черкейс". Українська (руська) секція була найбільшою.  Її редагували Остап Вахнянин і Андрій Алиськевич, згодом  — Леонід Бачинський. 

Оскільки фінансувала журнал Чеська держава в особі Головної управи скаутів Підкарпатської Русі, то редакція змушена була поступатися українськими інтересами на користь скаутського інтернаціоналізму. Головним редактором  був начальник Головної управи чех Йозеф Пешек.

Остап Вахнянин. Фото: 100krokiv.info

Частота появи чергових чисел "Пластуна" була нерівномірна від року до року.

З березня 1928 р. журнал став виходити тільки українською мовою (урядовим етимологічним правописом) під назвою "Пластун, часопись пластової молодежи". Офіційним редактором значився Юліан Ревай — референт українських пластових відділів Закарпаття, майбутній прем’єр-міністр Карпатської України (1939). Фактично редакторською роботою продовжував займатися професор Бачинський. 

Заклик до молоді, вміщений у виданні "Пластун-Юнак-Черкес" за 1923 рік. Фото: 100krokiv.info

Період 1932—1935 рр. можна визначити як добу соборницької ідеології в житті "Пластуна". У своїх публікаціях, друкованих літературною українською мовою з фонетичним правописом, видання пропагувало ідею, що закарпатці – це частина єдиного українського народу.

Редакторами в цей час були Юліан Ревай і Андрій Ворон (1934—1935).

Переглянути й завантажити всю колекцію "Пластуна" можна за посиланням.

Нагадаємо, що відкритий у березні 2013 року Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є спільним проектом Центру досліджень визвольного рухуЛьвівського національного університету імені Івана Франка та Національного музею "Тюрма на Лонцького". Сьогодні в Е-архіві доступні копії 23792 документів. Місія проекту — робити минуле доступним.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.