Спецпроект

Польський депутат назвав катами українських церковних ієрархів, президентів, поета і німецьких єпископів

Коментуючи лист українських церковних ієрархів, колишніх президентів України, відомих українських інтелектуалів, депутат польського Сейму і співголова польсько-української парламентської групи Міхал Дворчик звинуватив його підписантів у оббріхуванні історії.

3 червня був опублікований лист до польської громадськості. "Убивство невинних людей не має виправдання", – пишуть  президенти України Леонід Кравчук і Віктор Ющенко, патріарх Філарет, архієпископ Святослав Шевчук та інші автори "листа покаяння і прощення до польського суспільства".

У цьому зверненні автори апелюють до відомого листу польських єпископів до німецьких єпископів у листопаді 1965 року: "Прощаємо і просимо про прощення".

Відповідаючи на питання Польського радіо Міхал Дворчик погодився, що під час Другої світової війни були такі моменти, коли польські збройні загони вбивали також українців, українське цивільне населення. Водноча підхід, сформульований в українському листі депутат називає "стовідсотковим відверненням пропорцій".

"Ми не можемо забувати, хто винуватець. Винуватцем були формації українських націоналістів, передусім УПА, але не тільки, які здійснили геноцид у відношенні до поляків на території Волині і південно-східних воєводств Другої Речі Посполитої" - стверджує депутат польського Сейму.

Польське радіо наводить слова Міхала Дворчика: "Перше що в листі впадає в очі – це різниця, порівняно з листом, до якого кожен з нас, силою обставин, звертається думками – польських єпископів німецьким єпископам. Тоді жертви звернулися до катів зі словами: "прощаємо і просимо прощення". Тут маємо діаметрально протилежну ситуацію, тобто кати починають визначенням: "прощаємо і просимо прощення".

Ми не можемо на це погодитися, тому що, на жаль, це вписується в нинішній український підхід до історії, зумовлений передусім внутрішніми потребами української держави. У ньому мовиться про геноцид на Волині – була Друга світова війна, була – як окреслює Український інститут національної пам’яті – друга польсько-українська війна, гинули поляки, гинули українці. Це оббріхування історії, це – неправда, ми абсолютно не повинні на це погоджуватися".

Повний текст листа українців до поляків опублікований тут

ІНШЕ ЗА ТЕМОЮ "Волинська трагедія":

Гордіїв вузол. Українська проблема в ІІ Республіці Польській

Геноцидні ігри. Текст Володимира В'ятровича

Історик Богдан Гудь: "Суперечки про геноцид на Волині вигідні Росії"

Історик Норман Дейвіс: "Іде вибірковість: поляки - жертви геноциду, а інші - ні"

Депутат Сейму Мирон Сич: "Зараз не 1943-ій, ми заслужили примирення"

Історія у політиці. Навіщо польським депутатам "геноцид" на Волині

"Терору не цуралися й поляки" - екс-президент Польщі

УПА і АК: не треба їх ані звеличувати, ані паплюжити

Волинська трагедія: пошук між польською та українською правдами

Примирення по-польськи: УПА - злочинці, АК - герої

У пошуках Костя Щита

На початку 2021 року, гортаючи скановані копії українського щоденника "Свобода", я натрапив на вельми просте пошукове оголошення: людина, яку шукали, була родом з моєї рідної Мерефи. Як згодом стало відомо, цією людиною був Костянтин Мусійович Щит — старшина української армії та тенор Української Республіканської Капели, яскраву історію життя якого впродовж майже сторіччя тримали в таємниці родичі з двох різних частин світу.

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.