Спецпроект

Житомирські науковці просять владу прибрати Ленінів у музей

Викладачі житомирських вишів просять владу Житомира та області демонтувати та перенести пам’ятники тоталітаризму до Кмитівського музею образотворчого мистецтва.

З відповідною заявою викладачі звернулися до депутатів Житомирської міської та обласної рад, повідомляє Перший житомирський.

Освітяни просять зробити це для "зняття соціального та політичного напруження, запобігання актів вандалізму та політичних провокацій, а також виконання закону "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні" та указу президента "Про додаткові заходи щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні".

З цією метою підписанти пропонують депутатам проголосувати за відкриття на базі Кмитівського музею образотворчого мистецтва імені Й.Буханчука [Коростишівський район Житомирщини - ІП] відділу та експозиції про історію тоталітарного режиму в регіоні.

Також освітяни просять депутатів дати санкцію на демонтаж пам’ятника Леніну на центральному Соборному майдані Житомира і перенести його у Кмитівський музей.

Під заявою підписалися 40 докторів і кандидатів наук із Житомира.

Володимир Ульянов (Ленін) - ключова фігура у партії більшовиків (відлам Російської соціал-демократичної робітничої партії), керівник більшовицького перевороту в Російській республіці (осінь 1917 року), ідеолог створення СРСР.

Як відомо, 8 грудня 2013 року в Києві було зруйновано пам’ятник Ленінові на бульварі Шевченка. Відповідальність за акцію взяла на себе партія "ВО "Свобода". КМДА запропонувала встановити на постаменті з-під Леніна монумент київському меценату і підприємцю XIX сторіччя Ніколі Терещенкові.

В серпні 2013 року Новоград-Волинська міськрада вирішила демонтувати пам'ятник Леніну на центральній площі міста. У червні 2013 року депутати Сумської міськради проголосували за демонтаж двох монументів Леніну в місті.

У лютому 2013 року року активісти партії "ВО "Свобода" на чолі з нардепом Ігорем Мірошниченком зруйнували в Охтирці пам’ятник Володимиру Леніну.

У березні 2013 року невідомі особи завдали пошкоджень та руйнувань меморіалам героям національно-визвольних змагань Бандері та Шухевичу.

Пізніше доктор історичних наук Георгій Касьянов нагадав, що руйнування пам'ятників без рішення органів місцевого самоврядування є вандалізмом, і звернув увагу на те, що тема історії часто використовується для того, щоб відвернути увагу суспільства від соціально-політичних питань.

МВС заявило, що масове руйнування пам'ятників в Україні розпочалося тільки цього року.

У листопаді 2011 року нардеп від КПУ Євген Царьков заявив, що комуністи відновили в Україні 80 пам'ятників Леніну.

Дивіться також інші матеріали за темами "Ленін" та "Монументи"

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.

Пожежа. Уривок із книжки Максима Беспалова "У пошуках Єви"

Випадково натрапивши на могилу Єви та Марії Ориняк у пенсильванських лісах, Максим Беспалов прийшов до головного пошуку свого життя — історії власної родини. Автор пише про еміграцію, епідемію та війну. Про те, як понад 100 років тому карпатські бойки ставали шахтарями в далекій Централії та помирали там від силікозу. Як під час Першої світової мобілізовані до австрійської армії галичани мали зв’язок з Америкою, проте не мали його з родичами по інший бік Карпат.