Спецпроект

Росія боїться фінансової відповідальності за Голодомор - історик

На Заході продовжують досліджувати Голодомор в Україні 1932-33 років, але переважно у порівняльному контексті з подібними трагедіями в інших країнах. Ідеться про "політичні голодомори" XX сторіччя.

Про це в інтерв’ю Радіо Свобода заявив професор історії Неапольського університету "Федеріко II" Андреа Ґраціозі. 

За словами історика, якби більшість країн світу визнали український Голодомор геноцидом, то Росія як спадкоємниця СРСР повинна б була фінансово розплачуватися за трагедію.

"Якби факт визнання не ніс за собою правових наслідків для Росії, тоді було б набагато легше, - зазначив Ґраціозі. - Але йдеться не лише про моральну оцінку, а про важкий злочин, за який слід нести відповідальність. І це є серйозна перепона".

Історик наголосив, шр період з 1928-го до 1953 року був страшним в історії України: "І Голодомор швидше як символ, бо трагедія була найбільшою".

"Йдеться загалом про руйнування селянської родини, сільського підприємництва, про неможливість ведення сімейного бізнесу, - наголосив італійський науковець. - Сама репресивна система забрала у чоловіків можливість самореалізації".

За словами Ґраціозі, такі події-символи, як Голодомор, є символічними для всієї держави і народу,

"А що краще: взяти за основу трагедію, де хтось опинився жертвою, чи ліпше зосереджуватися на акції, де хтось виступає агресором? - сказав історик. - Наприклад, Росія взяла за символ перемогу у Другій Світовій війні. Я гадаю, що зосередження на страждальному періоді історії формує у людей відкритіший, кращий характер, ніж концентруватися на актах агресії".

Ґраціозі підкресилив, що в наукових колах загалом зменшився інтерес до радянської історії. Наприклад, в Італії ніхто з молодих дослідників не вивчає історії СРСР.

Він додав, що нині в наукових колах спостерігається великий інтерес до дослідження політичних голодоморів XX століття. З’ясувалося, що найбільший голод був у Китаї 1960 року, який спровокував Мао Дзедун. Там механізм трагедії дуже нагадував радянський стиль.

"Нині влаштовують різні конференції і дебати, де порівнюють голодомор в Україні із тим, що був у Казахстані, Китаї чи Ірландії, - зазначив історик. - Сьогодні можна говорити про бум саме таких компаративних (порівняльних) досліджень".

На сьогодні Голодомор в Україні 1932-1933 років офіційно визнали геноцидом українського народу і засудили: Австралія, Андорра, Аргентина, Бразилія, Ватикан, Грузія, Еквадор, Естонія, Іспанія, Італія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Словаччина, США, Угорщина, Чехія, Чилі.

Дивіться також інші матеріали за темами "Голодомор" та "Iсторики"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.