"Валуєвському циркуляру" про заборону української мови - 150 років

30 липня (за старим стилем - 18) 1863 року міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєв наказав припинити друк освітньої, духовної та наукової літератури українською мовою. Мові відмовляли у праві на існування до 1905 року.

Про заборону української ішлося у таємному розпорядженні (циркулярі) Валуєва до цензурних комітетів [відомств із контролю за друкованою і рукописною продукцією у складі міністерств освіти і внутрішніх справ - ІП] Російської імперії, нагадує рух "Простір свободи".

Згідно з указом заборонялася публікація релігійних, навчальних і освітніх книг. Публікація художньої ("изящной") літератури дозволялася.

Причиною появи Валуєвського циркуляру вважають Січневе повстання 1863 року, в якому до поляків, литовців і білорусів приєдналася і частина українців.

Іншою причиною називають переклади на українську мову чотирьох Євангелій, надіслані на розгляд Синоду для отримання дозволу на друк відставним інспектором Ніжинського ліцею Пилипом Морачевським.

Сам Валуєв мотивував свої дії тим, що "приверженцы малороссийской народности обратили свои виды на массу непросвещенную, и те из них, которые стремятся к осуществлению своих политических замыслов, принялись, под предлогом распространения грамотности и просвещения, за издание книг для первоначального чтения, букварей, грамматик, географий и т. п.

В числе подобных деятелей находилось множество лиц, о преступных действиях которых производилось следственное дело в особой комиссии".

"Киевский генерал-губернатор находит опасным и вредным выпуск в свет рассматриваемого ныне духовною цензурой перевода на малороссийский язык Нового Завета", - додав у циркулярі Валуєв і постановив:

"пропуск же книг на малороссийском языке как духовного содержания, так учебных и вообще назначаемых для первоначального чтения народа, пристановить".

"Никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может", - зазначалося в документі.

 Факсиміле таємного циркуляру

Дію Валуєвського циркуляру було розширено так званим Емським указом імператора Олександра ІІ (1876 рік), який практично повністю забороняв видання і ввезення на територію імперії книг українською мовою.

Заборону скасували лише в 1905 році, коли Російська академія наук визнала, що українська мова є самостійною і окремою від російської.

Дивіться також:

Як боролися з українською мовою. Хроніка заборон за 400 років

Історія русифікації від провладного каналу. ВІДЕО

Книговидання в УРСР: скільки російською і скільки українською. ЦИФРИ

Як Драгоманов хотів розповісти Європі про російську цензуру

Суспільство кріпаків. До 150-річчя звільнення селян

Татьяна Таірова-Яковлєва: "Розпад імперій завжди проходить непросто"

Українську мову принесли комуністи - консул РФ

В Інституті СНД визнали, що російську мову придумали в Україні

Інші матеріали за темою "Російська імперія"

Інші матеріали за темою "Мова"

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.