Спецпроект

Віденська Кунсткамера відкрилась після багаторічної реконструкції

Знаменита віденська Кунсткамера, що включає в себе колекцію рідкісних ювелірних виробів та творів декоративно-прикладного мистецтва, яку Габсбурги збирали впродовж XV-XVIII ст., відкрилась в Музеї історії мистецтв після 11 років реконструкції.

Про це пишуть "Ведомости".

"Я досить багато подорожувала і бувала в різних музеях, і я висловлюся в найвищому ступені: це найкраща експозиція, яку я бачила у всьому світі. Для мене це святковий день, а для всіх нас - історичний момент: Кунсткамера знову відкрита!"- Сказала на прес-конференції напередодні відкриття міністр освіти, мистецтва і культури Австрії Клаудія Шмід.

Габсбурги почали збирати рідкості в своїх замках, починаючи з пізнього Середньовіччя. У XIX ст. імператор Франц-Йосиф перерозподілив ці колекції між створеними ним публічними музеями, і Кунсткамера була вперше виставлена ​​в складі Музею історії мистецтв у 1891 р. Однак у 2002 р. експозиція була закрита як не відповідна сучасним міжнародним нормам консервації об'єктів, безпеки зберігання та правилам експонування. У 2010 р. уряд Австрії виділив гроші, і почалася робота по реконструкції 20 залів і створення нової експозиції, для роботи над якою були залучені найкращі архітектори, дизайнери та майстри музейної справи - з Австрії, Німеччини та інших країн.

Сьогодні понад 2000 об'єктів виставлені у відреставрованих залах площею близько 2700 кв. м в лівому крилі Музею історії мистецтв, занурені в приглушене світло, таємничо мерехтячи золотом, емалями і дорогоцінними каменями і відбиваючись у скляних стінках вітрин, які забезпечені найсучаснішими фільтрами та умовами клімату схоронності. Реконструкція обійшлася в 18,6 млн євро, з яких близько 15 млн були виділені урядом, а 3500000 музей зібрав завдяки меценатам, повідомили на прес-конференції керівники музею.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.