Івано-Франківськ пропонують перейменувати

На сесії Івано-Франківської обласної ради у депутатському запиті керівника місцевої "Просвіти" Степана Волковецького прозвучала пропозиція з назви обласного центру забрати першу частину – "Івано-".

Про це повідомляє Радіо Свобода.

Він назвав першу частину назви "абсурдним додатком", "рудиментом радянської епохи".

На думку депутата, у 1962 році при перейменуванні Станіслава на Івано-Франківськ з нагоди 300-річчя міста тодішній режим "намагався відмежуватися від прізвища іспанського диктатора Франко".

Степан Волковецький заявляє, що теперішня назва не відповідає ані нормам української мови, ані традиціям назв міст і області. Як приклад навів Хмельницький. "Його ж не називаємо Богдано-Хмельницьк", – зауважив депутат.

Невдалою назву обласного центру Прикарпаття вважає і депутат обласної ради, письменник, лауреат Шевченківської премії Степан Пушик. Він теж за "Франківськ", але наголошує, що "обов’язково потрібно зберегти ім’я Івана Франка".

Депутати підтримали ці пропозиції. Було зазначено, що йдеться не про перейменування міста, а про внесення змін у назву.

Відповідні рішення повинні спершу ухвалити міська і обласна ради, а потім – Верховна Рада.

Про інші перейменування міст і вулиць в Україні читайте за тегом "топоніміка".

Інтелектуали за викликом. Хто й навіщо створив легенду про "Петра Великого"

Як європейські інтелектуали волею, чи неволею допомагали російському імператору Петру І відбілювати власну репутацію.

Професор Дмитро Білий: "Після геноциду на Кавказі залишилося не більше 10% черкеського населення"

У травні 1864 року на Червоній Поляні неподалік від Сочі відбулася остання битва з російськими військами черкеських воїнів, під час якої всі вони загинули. Власне, місцина отримала таку назву, бо вся вона була залита кров'ю. А вже 21 травня 1864 року російські війська влаштували переможний парад. Це означало остаточну поразку черкесів у війні, яку вони вели проти царської росії понад сто років.

У пошуках Костя Щита

На початку 2021 року, гортаючи скановані копії українського щоденника "Свобода", я натрапив на вельми просте пошукове оголошення: людина, яку шукали, була родом з моєї рідної Мерефи. Як згодом стало відомо, цією людиною був Костянтин Мусійович Щит — старшина української армії та тенор Української Республіканської Капели, яскраву історію життя якого впродовж майже сторіччя тримали в таємниці родичі з двох різних частин світу.

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.