Іван Білик помер у себе вдома в ніч на 27 листопада, повідомляє "Україна Молода".
Письменнику йшов 83–й рік. В останні роки Іван Іванович хворів, нічого не бачив і спілкувався з друзями лише по телефону.
"Швидше за все, просто не прокинувся, - розповіли журналістам у Спілці письменників. - Родичі знайшли його вранці. Зараз триває експертиза, тому не відомо, коли відбудеться похорон".
Іван БІЛИК (1930, Градизьк на Полтавщині - 2012, Київ) — автор десяти романiв, зокрема сенсаційних історичних бестселерів радянських часів — "Меч Арея" (1972) і "Похорон богів" (1986).
Також відомий "скіфською трилогією", за один роман із якої ("Не дратуйте грифонів") отримав Шевченківську премію (1991).
 |
| Іван Білик. Фото: umoloda.kiev.ua |
"Меч Арея" одразу після друку невдовзі заборонила влада за "неправильне трактування історії". Твір вилучали з бібліотек, а нерозпродані примірники — з книгарень (встигли знищити 5 тисяч примірників із 65–тисячного накладу).
Письменника примусили звільнитися з роботи в редакції газети "Літературна Україна". Відтак три з половиною роки він був безробітним і лише 1976 року вдалося влаштуватися в редакцію часопису "Всесвіт" на вільну вакансію — "секретар–друкарка", хоч, звісно, займався там Іван Білик літературною справою.
Обкладинки журналу "Всесвіт" - найкращі переклади. ФОТО
Письменника надовго позбавили права друкуватись, цькували в пресі. Але його книжка в СРСР поширювалася "з рук у руки", була перевидана за кордоном — у Канаді, Америці, Великій Британії і дотепер витримала 15 перевидань.
Зрештою "Меч Арея" став настільки популярним, що деякі читачі навіть забули, що це художня література. Ми досі маємо "істориків", які з ентузіазмом і вірою розповідають про те, що Атілла - це Гатило, Тріполі - Трипілля, а римський імператор Сулла походить родом із Посулля.
Але Іван Білик у цьому не винен.
"МЕЧ АРЕЯ": трохи про роман з сайту "Історико-культурологічні нариси":
Після відповідної постанови ЦК Компартії України, книгу кинулися збирати по всіх книгарнях та бібліотеках. Але пізно спохопилися — із 65 тисяч накладу вдалося конфіскувати лише 5 тисяч! Іван Білик точно знає число, бо їх тоді звозили у видавництво "Радянський письменник": виривали титульну сторінку і підшивали.
"У мене є навіть два зошити такої "підшивки", по сто штук у кожному: випадково вдалося "підібрати" у видавництві, де вони безпритульно лежали, — розповідає автор. — Ті, хто видав цю заборону, самі ж і створили мені ще більшу рекламу. І справді, коли книжки почали вилучати, кіоскери, продавці книгарень їх стали приховувати, продавати "з-під прилавка" і за вищу ціну... Один мій знайомий журналіст говорив, що купував на "чорному ринку" за 25 карбованців [середня місячна зарплата у 1970-х складала 120-140 крб - ІП].
 |
| Титульний розворот того самого видання 1972 року |
Чому ж такий ажіотаж здійнявся довкола художнього, хай і історичного роману?
Дія твору відбувається у Києві на початку... V століття. "Але ж Києва тоді ще не було!" — перше, що спадає на думку (у 1972 році, коли вийшла книга, навіть до офіційного святкування 1500-ліття Києва ще лишалося 10 років).
1983: "Клуб путешественников" - випуск, присвячений 1500-річчю Києва. ВІДЕО
Головний герой роману київський князь Богдан Гатило — прототип гунського царя Аттіли — цілком реальної, історичної особи. Саме його автор "селить" у пра-Києві, а літописних гунів зображує безпосередніми предками українців.
Саме той факт, що на карті пізньої античності серед кельтів, готів, скіфів, сарматів, фракійців, балтів Іван Білик знайшов місце і нашим предкам, найбільше і спантеличив радянських ідеологів, вважає історик Олена Апанович.
Тоді письменнику інкримінували "оспівування і романтизацію минувшини, якої не було", "фальшування історії", хоча автор свою позицію і обгрунтував у післямові — "Аксіомах недоведених традицій":
"В "Аксіомах" я кілька разів згадував, що Геродот був в Україні. Не було їм до чого придертися, так вони до України причепилися: "Яка Україна? Не було тоді України". І тут же, у своїх виданнях, пишуть, що Геродот був у Таджикистані. Так, Таджикистан був, а України, виходить, не було? Або писали, що "українська нація утворилася у XIV—XVI століттях, а він пише, що у V ст.".
"Меч Арея" був другою літературною спробою письменника-початківця, до якої автора спонукала мама. Прочитавши синів перший роман "Танго" (про українську еміграцію), вона натякнула, що хотіла б прочитати "щось історичне".
 |
| Фото: forum.milua.org |
Відтоді Іван Білик став шукати цікаву тему, і тема впала йому буквально на голову:
"Рився в бібліотеці Спілки письменників і завалив верхні полиці. Книжки з гуркотом та курявою попадали і мало не вбили бібліотекарку Берту Іллівну, — розповідає автор. — Коли ж почали прибирати, вона каже: "А оцю ви бачили?" (це була книжка "Аттила и Русь IV-V столетий" Вельтмана, що жив у ХІХ столітті).
Я взяв її з собою, подивився і... захопився. Автор цієї наукової розвідки наштовхнув мене на думку, що Аттіла — наш хлопець, а не якийсь гун, монгол, калмик, китаєць чи бозна-хто. На основі цього я дуже швидко написав роман і дав йому назву "Меч Арея".
Потім подав у видавництво "Молодь", і там (до того мене ніхто не знав), несподівано для мене, роман сприйняли на піднесенні: "Бігом давайте рецензента! Є у вас знайомий історик? Будемо видавати наступного ж року, позапланово!". А я й не подумав, що рецензента треба самому підшукати... Я сказав: "Давайте кого хочете!".
Рецензентом за випадковим збігом обставин став Петро Толочко. Роман автора-початківця він фактично "розбомбив". "Але якби мені дали на рецензію "Меч Арея", то я би його теж "зарубав", — зізнається Іван Білик. — Бо... звідкіля Аттіла — київський князь, українець чи русин? Тому після цієї рецензії я засів за післямову — наукову розвідку — і писав її довше, ніж сам роман".
Після "доопрацювання" схвальну рецензію на книжку написав уже директор Інституту історії Федір Шевченко [до речі, на "Історичній Правді" скоро вийде інтерв'ю з донькою Шевченка Анною, яка написала історичний роман, що став бестселером у Британії - ІП], а видавництво "Радянський письменник" відразу ж її видало. А отямилися — було вже пізно.
Коли у 1990 році "Меч Арея" реабілітували, навколо нього розпочався страшенний ажіотаж. Видавництво запланувало видати цю книжку накладом аж у 150 тисяч! Однак паперу вистачило тільки на 50 тисяч, які миттю розмели з полиць книгарень.