На Одещині вважають "некоректним" перейменовувати вулицю Леніна

Депутати Білгород-Дністровської міської ради відхилили прохання перейменувати вулицю Леніна на вулицю Олександра Шайбле - генерал-хорунжого Армії УНР, уродженця міста Аккерман (тепер Білгород-Дністровський).

Про це повідомляє благодійна ініціатива "Героїка".

Свою відповідь депутати пояснили наступним чином: "Відносячись з пошаною до генерала Шайбле, комісія, одночасно, вважає некоректною форму надання пропозиції в частині перейменування саме вулиці Леніна".

На захист лідера більшовицької партії одноголосно стали всі члени комісії з питань найменування об’єктів міського підпорядкування, проти вшанування українського генерала виступили і депутати міської ради.

Шайбле Олександр Якович (1878-1919) — начальник Головного управління Генерального штабу УНР.

Народився в Аккерманському повіті Бессарабської губернії. За походженням — ельзаський німець. Закінчив Кишинівське реальне училище, Київське піхотне юнкерське училище, Миколаївську академію Генерального штабу.

З 1914 р. — штаб-офіцер для особливих доручень штабу 28-го армійського корпусу. З 1915 р. — начальник штабу 60-ї піхотної дивізії. З 1917 р. - командир 315-го піхотного Глухівського полку. З осені 1917 р. — генерал-майор, в. о. командувача XXIII армійського корпусу.

 Олександр Шайбле

В 1918 р. — член комітету з утворення української армії Військового міністерства УНР. З лютого 1919 р. — начальник Головного Управління Генерального штабу Дієвої армії УНР.

У листопаді 1919 року переїхав до Одеси, де захворів на важку форму тифу. Помер від тифу в одеському шпиталі, похований на військовому відділенні Нового цвинтаря.

Про інші перейменування вулиць і площ у містах України читайте у темі "Топоніміка"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.