Музей у Биківні будуватиме Лариса Скорик

Центральна частина Меморіалу жертв тоталітаризму на території національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили" буде будуватися за проектом Лариси Скорик.

Про це в інтерв'ю ZN.UA повідомив міністр культури Михайло Кулиняк.

За його словами, саме проект Скорик був "одноголосно" схвалений науково-методичною радою з питань охорони культурної спадщини при Міністерстві культури як такий, що враховує матеріали досліджень 2008-2009 років.

 

Крім цього проекту, були пропозиції, представлені А.Гайдамакою і Ю.Олійником.

Нагадаємо, що професор архітектури, член-кореспондент Академії мистецтв України Лариса Скорик запам'яталася своїм останнім грандіозним творінням - вона була призначена головним архітектором реконструкції Шевченківського національного заповідника в Каневі.

Зокрема, за її рішенням було змінено первісний вигляд будівлі, в музеї встановлено натяжні стелі, паркетну підлогу замінено на граніт, а стіни пофарбовані сірою фарбою. Ця реконструкція викликала неоднозначну оцінку її початкових авторів.

Нагадаємо, що доручення побудувати меморіал до серпня 2012 року дав президент Віктор Янукович в листопаді 2011 року.

Концепція розвитку заповідника була затверджена також лише в 2011-м, хоча постанова про його створення датується ще 2001 роком. До цього часу всі розпорядження були в основному на папері. Заповідник почав працювати лише з лютого 2008 року.

З музеєм у Биківні пов'язаний скандал із будівництвом там окремого польського меморіалу. Український інститут національної пам'яті вважає недоведеним факт поховання 3,5 тисяч польських офіцерів у Биківні і просить польську сторону "утриматися від застосування необґрунтованого поняття "польський військовий цвинтар у Биківні".

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.