Стус та Івасюк - це не Бандера і Шухевич. У кого ще можна відібрати Героя?

Суд визнав законними укази президента про присвоєння звань Героїв України Василю Стусу і Володимиру Івасюку. Хоча раніше за аналогічним позовом забрав звання Героя у Бандери та Шухевича. "Історична Правда" наводить список інших "негромадян", у яких можна забрати звання.

Відповідне рішення ухвалив Вищий адміністративний суд України, повідомляють "Коментарі" із посиланням на УНІАН.

За словами донецького адвоката Володимира Оленцевича, він отримав із Вищого адмінсуду постанови, якими залишені без змін рішення Донецького апеляційного адміністративного суду, якими раніше було відмовлено в задоволенні позовів Оленцевича щодо указів про присвоєння поетові Василеві Стусу (1938-1985 рр.) та композитору Володимиру Івасюку (1949-1979 рр.) звання "Герой України".

"Протягом більш ніж двох років це провадження залишалося без руху. І тільки 9 листопада 2011 Вищий адмінсуд остаточно залишив мій позов по Стусу без задоволення", - сказав Оленцевич.

1971: мюзикл із піснями Івасюка про любов дончанина і гуцулки (ВІДЕО)

Він розповів, що аналогічною виявилася й доля його позову щодо указу про присвоєння звання Героя України Івасюку.

Коментуючи постанови суду, Оленцевич заявив, що вони викликають у нього "певне здивування".

"Абсолютно аналогічні мої позови по Степану Бандері та Роману Шухевичу були задоволені", - нагадав адвокат, уточнивши, що позови по Бандері, Шухевичу, Стусу і Івасюку розглядали різні склади суддів.

"Виходить, що Вищий адмінсуд прийняв цілком протилежні рішення з абсолютно аналогічних речей", - заявив Оленцевич.

Самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус

Нагадаємо, звання Героїв України у Романа Шухевича і Степана Бандери були відібрані під приводом того, що вони не були громадянами України.

Спеціально для натхнення адвоката Оленцевича наводимо список інших людей, які не встигли побути громадянами сучасної Української держави, але отримали звання Героя.

 Хай спробує "абсолютно аналогічно" засудити і їх:

1. Михайло Василишин - воїн-кулеметник Другої Світової війни, загинув 1945 року.

2. Августин Волошин - політичний, культурний і релігійний діяч Закарпаття, греко-католицький священик, 1938 року - прем'єр-міністр автономного уряду Карпатської України, у 1939 році - президент цієї держави. Помер у 1945-му у Бутирській тюрмі (Москва).

3. Олексій Берест - радянський офіцер, учасник Другої Світової війни. Під час штурму рейхстагу, спільно з М.А.Єгоровим і М.В.Кантарія за підтримки автоматників роти І.А.Сьянова виконав бойове завдання з встановлення прапора Перемоги над рейхстагом. Загинув у 1970 році, рятуючи дитину від смерті під колесами поїзда.

4. Микола Ващук - ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС, загинув у 1986 році.

5. Василь Ігнатенко - ліквідатор аварії на ЧАЕС, загинув у 1986 році.

6. Олександр Лелечко - ліквідатор аварії на ЧАЕС, загинув у 1986 році.

7. Микола Тітенко - ліквідатор аварії на ЧАЕС, загинув у 1986 році.

8. Володимир Тішура - ліквідатор аварії на ЧАЕС, загинув у 1986 році.

9. Олексій Гірник - пенсіонер, колишній політв'язень, здійснив політичну акцію самоспалення біля могили Тараса Шевченка біля Канева у 1978 році.

10. Кузьма Дерев'янко - радянський воєначальник, генерал-лейтенант. 1945 року підписав від Радянського Союзу Акт про капітуляцію Японії. Помер у 1954-му.

11. Василь Івчук - директор Дударківської школи в 1932-1938 роках, який рятував учнів від голодної смерті в 1932-33 роках. Розстріляний НКВД 1938 року.

12. Григорій Китастий - український музикант, колишній диригент і керівник Української капели бандуристів імені Тараса Шевченка у США. Помер 1984 року. 

Про те, хто є Героєм України і за що дають це звання, читайте на "Історичній Правді".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.