Анонс: виставка особистих речей тих, кого убили в Биківні

25.11.2011 року о 17:00 у комплексі "Мистецький арсенал" відбудеться відкриття виставки-проекту "Правда рятує од смерті…", присвяченої трагедії, що сталася у Биківнянському лісі та пам’яті сотень тисяч невинно убієнних людей.

Ініціатором проекту є президент України 2005-2010 рр. Віктор Ющенко.

"Відкрити правду – наш обов’язок перед світлою пам’яттю тисяч жертв, похованих у Биківнянському лісі, та перед прийдешніми поколіннями, - ідеться у прес-релізі організаторів проекту. - Забуття чи замовчування нашої справжньої історії – прямий шлях до повторення цих злочинів".

 

Організатори хочуть нагадати усім, що "за страшними цифрами масових розстрілів стоять тисячі обірваних життів найкращих представників суспільства – лікарів, вчених, викладачів, священників, офіцерів. Усі ці люди були поховані у братських могилах без відправлення будь-якого поховального обряду чи то навіть громадянської панахиди".

Проведенням такого проекту організатори хочуть привернути увагу суспільства і держави до проблем національного заповідника, згуртувати громадськість навколо ідеї створення у Биківні масштабного міжнародного музейно-меморіального комплексу світового рівня.

ДОВІДКА:

У Биківні знаходиться найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій. Тут був об'єкт спеціального призначення НКВД, де у кінці 30-х –  40-х рр.. відбувалися масові захоронення розстріляних та закатованих.

За даними науковців, за 5 років у Биківні було замордовано понад 100 тисяч осіб - представників більше сорока національностей, безжально знищених комуністичною владою. Більшість з цих безіменних могил – це поховання мирного часу, результат свідомого винищення тоталітарним режимом кращих представників суспільства.

При цьому слід зауважити, що більшість справ не розглядалася судом. Вироки виносили позасудові органи: колегії, "трійки", "двійки", особливі виїзні наради при НКВД СРСР та НКВС УРСР, позасудові органи прокуратури. Рідним або не надавали ніякої інформації, або повідомляли про те, що людина засуджена на 10 років без права листування.

Вперше злочин НКВД 30-х рр. влада під суспільним тиском визнала тільки у 1989 році. Кількість жертв Биківнянського поховання остаточно не встановлена, наводяться різні цифри: від 70 до 225 тис. Найбільш обґрунтованою є цифра 120 тис. жертв.

На сьогодні за виявленими і опрацьованими співробітниками СБУ документами встановлено прізвища 14191 особи. Решта імен жертв сталінського режиму ще чекають на оприлюднення.

--------------------------------

Виставка експонатів, знайдених під час розкопок на території Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили" з 2001 по 2011 рік, буде діяти з 25 по 27 листопада 2011 року.

В експозиції будуть представлені більше трьох тисяч експонатів, які належали безвинно загиблим людям під час тоталітарних репресій 1937-1941 рр. Також усі бажаючі зможуть ознайомитись із концепцією розвитку Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили".

4 листопада 2011 року президентом Віктором Януковичем було надано доручення "Щодо забезпечення розвитку Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили", яким підтримано подальший розвиток заповідника та спорудження центральної частини Меморіалу жертв тоталітаризму до 1 серпня 2012 року.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.