Найвищий в Україні пам'ятник Шевченку стоїть без голови (ФОТО)

У Дніпропетровську задля реконструкції "обезголовили" 50-тонний пам'ятник Тарасові Шевченку. Пам'ятник визнано аварійним: за висновками фахівців, він відхилився від своєї осі, поіржавів і вкрився тріщинами, отож міг у будь-який момент впасти.

Про це повідомляє "Радіо Свобода".

Чавунний Кобзар на гранітному постаменті, розташований на Монастирському острові посеред Дніпра, стоїть уже понад 50 років. Ще влітку цей 50-тонний монумент визнали аварійним. Він похилився вперед і вправо на 6 градусів і в будь-який момент може впасти, визнали фахівці.

Нараз пам'ятник тільки "обезголовили", аби провести детальне обстеження. З'ясували: всередині монумент більш як на половину заповнений бетоном, усю цю конструкцію ледве витримує постамент - його треба негайно зміцнювати.

 Пам'ятник Шевченку у Дніпропетровську. Липень 2011 року. Всі фото: Юлія Рацибарська

Раніше на реконструкцію планували витратити 1,5 мільйона гривень бюджетних коштів. Тепер виявилося: грошей замало, треба іще додатково мільйон.

"Постамент під пам'ятником цілком непридатний. Його необхідно повністю переробляти", - повідомила голова Жовтневої райради Дніпропетровська Вікторія Лукашова.

Тріщини у п'єдесталі одного з найбільших пам'ятників Кобзарю в Україні

Реконструкцію чавунного Кобзаря ускладнює і те, що не збереглося ні креслень, ні будь-яких інших документів про його технічні характеристики.

Ще одна проблема - зняти монумент з п'єдесталу можна тільки за допомогою спецтехніки, а її доправити на острів можливо тільки водним шляхом.

На Монастирський можна дістатися або канатною дорогою, або залізницею, з якої немає спуску на острів. Спецтехніку до пам'ятника довезе хіба що корабель

До того ж, фахівці досі не вирішили, що робити з чавунним Кобзарем після демонтажу: латати старий монумент чи відлити новий - із бронзи.

"Є два варіанти. Перший - розпиляти чавунний монумент на частини, відреставрувати, пофарбувати і повернути на місце. Це рішення на 20-30, максимум 50 років, - говорить мер Дніпропетровська Іван Куліченко. - І другий варіант - виготовити такий самісінький пам'ятник, але з бронзи. Навіки".

 Так пам'ятник виглядав 19 жовтня 2011 року

Пам'ятник Кобзареві на острові у Дніпропетровську відкрили ще 1959 року, відтоді він жодного разу капітально не ремонтувався. Раніше повернути оновленого Шевченка на місце обіцяли до кінця 2011 року. Тепер про точні терміни реконструкції влада вже не згадує.

У липні 2011 року повідомлялося, що в Новомосковську Дніпропетровської області руйнується Свято-Троїцький кафедральний собор, який став прообразом козацького храму у романі "Собор" Олеся Гончара.

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.