Спецпроект

Знайдено поховання біблійного пророка Захарії

Ізраїльські археологи оголосили про виявлення місця поховання ветхозавітного пророка Захарії.

Як зазначається у прес-релізі Ізраїльського управління старожитностей, поховання знаходиться у візантійській церкві V-VII століть, розкопаній в Хірбет-Мідрасі в Іудеї.

Церква, споруджена як традиційна візантійська базиліка, знаходилася на території великого поселення, про багатство якого свідчать розкішні мозаїки, колони з імпортного мармуру і покриті рідкісними візерунками артефакти.

У склепі під церквою знайдено розгалужену систему тунелів, що належать, судячи зі знайдених там монет і кераміки, до I-II століть нашої ери. У тунелях були джерела води і приміщення для зберігання продовольства.

В одному з нефів археологи знайшли прохід до порожньої гробниці, повідомляє УНІАН. Розташування церкви збігається з покажчиками письмових джерел, а також Мадабської мапи VI століття, на місце поховання пророка Захарії, знайдене візантійцями в V столітті.

З цим пророком, що жив, імовірно, у VI сторіччі до нашої ери (у часи і одразу після Вавілонського полонення євреїв), пов`язують Книгу пророка Захарії (передостанню із пророчих книг Ветхого Завіту), що містить пророцтво про земне життя і страждання Месії.

Точність вказівок Мадабської мапи вже не одноразово отримувала археологічні підтвердження.

Шматок Мадабської мапи

Хірбет-Мідрас було важливим поселенням у період Другого храму (516 рік до нової ери - 70 рік нової ери). Його зруйнували римляни у 135 році нової ери, під час придушення антиримського повстання Бар-Кохби в Іудеї.

Пізніше місто відродилося як християнське поселення, хоча, за припущеннями сучасних учених, по сусідству з візантійською церквою там знаходилася велика синагога.

Цитата з Книги пророка Захарії:

"Так говорить Господь Саваоф: Ще будуть приходити народи і мешканці багатьох міст;

І підуть мешканці одного міста до мешканців іншого міста і скажуть: Ходімо молитися Господові і шукати Господа Саваофа; [і кожне скаже:] Я також піду.

І будуть проходити багато племен і потужні народи, щоб знайти Господа Саваофа в Єрусалимі і помолитися Господові".

У пошуках Костя Щита

На початку 2021 року, гортаючи скановані копії українського щоденника "Свобода", я натрапив на вельми просте пошукове оголошення: людина, яку шукали, була родом з моєї рідної Мерефи. Як згодом стало відомо, цією людиною був Костянтин Мусійович Щит — старшина української армії та тенор Української Республіканської Капели, яскраву історію життя якого впродовж майже сторіччя тримали в таємниці родичі з двох різних частин світу.

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.