Спецпроект

Мер Полтави відфутболив пам'ятник Мазепі до депутатів і Януковича

Мерія Полтави дасть дозвіл на встановлення в місті пам'ятника гетьману Івану Мазепі, якщо Верховна Рада ухвалить відповідне рішення, а президент підпише його.

Про це в інтерв'ю "Інтерфакс-Україна" сказав мер Полтави Олександр Мамай.

На його думку, рішення про встановлення пам'ятника Мазепі - це політичне питання, і його має ухвалювати керівництво країни, а не міста.

"На моє переконання, мер повинен займатися дорогами, тролейбусами, харчуванням дітей у школах та дитячих садках тощо. Що стосується Мазепи, впевнений на 100%, що це політичне питання. Воно лише штучно розділяє полтавчан. Якщо Верховна Рада ухвалить рішення, і його підпише президент, я його виконаю, яким би воно не було", - сказав він.

При цьому мер Полтави зазначив, що якби питання про встановлення пам'ятника усе-таки виносилося на розгляд міськради, він утримався б від голосування.

Крім того, Мамай повідомив, що в нинішньому році не буде пишних святкувань на честь 302-ї річниці Полтавської битви.

"На святкування 302-ї річниці буде витрачено набагато менше коштів - цього року не буде державного фінансування. Тому запрошувати гостей з інших країн ми не будемо. На святкування зберемо полтавців, зробимо історичну реконструкцію фрагмента Полтавської битви", - розповів він.

Мер також повідомив, що в поточному році планується повернути первісний вигляд Пам'ятнику захисникам Полтавської фортеці та її коменданту, увінчавши його двоголовим орлом.

"Я читав про самого полковника, він насправді дуже багато зробив для міста. Свого часу пам'ятник дійсно був увінчаний двоголовим орлом. З його установки практично все зроблено, залишилося на день-два роботи. Можливо, відкриємо його навесні, але ще подивимося, до якої дати приурочити цю подію", - зазначив Мамай.

Як відомо, пам'ятник Мазепі вже виготовлений і знаходиться на території виробника - київського комбінату "Художник", оскільки не вирішено питання про його розміщення в Полтаві. При цьому пам'ятник почали вже розкрадати, зокрема познімали бронзові ґудзики.

Пам'ятник, виготовлений на пожертви громадян з усієї України, мали встановити ще у 2009 році, до ювілею Полтавської битви, але через протидію тодішнього мера - бютівця Андрія Матковського - встановлення монументу зірвалося.

Днями екс-президент Віктор Ющенко пообіцяв ініціювати збір підписів за встановлення пам'ятника Мазепі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.