Спецпроект

Подружжя Ребетів повертається в Україну

Один із лідерів ОУН Лев Ребет був вбитий у Мюнхені агентом КГБ Сташинським у 1957 році. Через понад півстоліття його рештки повертаються на рідну землю.

Цієї суботи, 30 жовтня, один із провідників ОУН Лев Ребет та його дружина Дарія будуть перепоховані на центральному львівському цвинтарі - Личаківському, - поруч із президентом Західно-Української Народної Республіки Євгеном Петрушевичем, засновником «Пласту» Олександром Тисовським та легендарним військовим міністром ЗУНР, полковником УГА Дмитром Вітовським, організатором Листопадового чину 1918 року.

Організацією перепоховання займався орг­комітет, створений у Львівській міській раді, очолюваний заступником мера Василем Косівим - про це повідомляє "Україна молода".

Членом ОУН та УВО (української військової організації, заснованої Євгеном Коновальцем) Лев Ребет став 1929 року і в передвоєнний період був активістом її розбудови та близьким соратником Степана Бандери.

Після проголошення 30 червня 1941 року Акта про відновлення незалежності України став заступником фактичного голови її уряду Ярослава Стецька, а після арешту того нацистами - перебрав обов'язки голови.

У вересні 1941-го Ребета заарештували гестапівці й допровадили до краківської тюрми, а згодом і до концтабору «Аушвіц» (у місті Освенцім).

Після звільнення з концтабору українського націоналіста єврейського походження обрали головним суддею Закордонних частин ОУН.

Через ідеологічні та політичні розходження Ребет відійшов від Бандери, присвятивши себе науковій та публіцистичній роботі. У 1949 році захистив докторську дисертацію на тему «Держава і нація», а в 1954-му став професором Українського вільного університету у Мюнхені.

Паралельно намагався перебудувати засади українського національного руху, відкинувши радикальні гасла на кшталт «Україна для українців».

Унаслідок численних партійних конфліктів Лев Ребет разом зі своїм соратником і однодумцем Зеновієм Матлою створили нові керівні органи Закордонних частин ОУН. З огляду на наявність двох провідників прихильників цього крила ОУН - так званого ОУН(з) - назвали «двійкарями» .

12 жовтня 1957-го в Мюнхені Лева Ребета вбив той самий агент КДБ, який через два роки вб'є і Степана Бандеру - галичанин Богдан Сташинський . Поховали очільника «двійкарів» на Мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.