"Україна воскресла!" - Дмитро Павличко у день ухвалення Акту проголошення незалежності України

Наче за велінням магічного жезла увесь майдан перед Верховною Радою клякнув на коліна і люди почали молитися. Це був якийсь магічний ритуал, описати який я не в змозі. Тисячі людей речтативом читали "Отче наш". Вони увірували, що Україна щойно воскресла

 

Депутати Народної Ради вийшли до людей, які зібралися під стінами Верховної Ради. Між маніфестантами панувало сум'яття. Я сподівався, що нас зустрінуть принаймні оплесками і вигуками підтримки, адже ми щойно здійснили віковічну мрію українців про свою державу – прийняли Акт державної незалежності! Та від групи демонстрантів із стягами Української міжпартійної асамблеї (УМА), що стояла біля сходів, нам гукали щось несусвітнє.

- Люди! Ми проголосили Самостійну Україну! – звернувся я голосно до мітингуючих.

- Яку ви Україну проголосили, комуністичну?!! – ревнув до мене один із постійних мітингувальників, член УМА і ВОСТу.

- Забирайтеся геть із такою Україною! Ви краще звільніть Хмару - підтримали його кілька десятків найближчих мітингувальників.

Хтось гукнув навіть "Ганьба!".

У цю мить наперед вийшов Дмитро Павличко. Він підніс руку і таким голосом, від якого стало аж моторошно, гукнув:

- Люди!!! Ставайте на коліна й моліться! Не слухайте цих бовдурів. Україна воскресла!

Наче за велінням магічного жезла увесь майдан перед Верховною Радою клякнув на коліна і люди почали молитися. Це був якийсь магічний ритуал, описати який я не в змозі. Тисячі людей речтативом читали "Отче наш". Вони увірували, що Україна щойно воскресла.

Від Софіївського майдану надійшла маніфестація, котра принесла під стіни Верховної Ради величезне полотнище синьо-жовтого прапора. На майдані його освятив єпископ УАПЦ Володимир (Романюк) процесія передала прапор нам, народним депутатам. Всі ми клякнули на коліна і поцілували край знамена. Я тримав правий край прапора, а протилежний його кінець ніс Вячеслав Чорновіл. Ми рушили із знаменом до Верховної Ради.

Радомир Мокрик: «Жменька нас. Малесенька щопта…»

Незгодних було багато. Але сміливості, затятості, було лише в жменьки. Ця боротьба – шістдесятників і дисидентів, вона неминуче ставала причиною самотності. Не тому, що всі «будували комунізм». А тому, що люди, зазвичай, просто хочуть жити. Нормально спокійно. Не кожен здатен до геройського чину. Не кожен може бути Стусом.

Борис Антоненко-Давидович: "Любов до України підкаже вам ваші обов'язки"

40 років тому, 8 травня 1984 року, в Києві помер Борис Антоненко-Давидович (справжнє прізвище Давидов) — вояк Армії УНР, письменник, перекладач, член літературної організації Ланка-МАРС. У 19-річному віці Борис Давидов служив козаком в лавах Запорізького корпусу. В квітні 1918-го він брав участь у поході на Крим, та залишив дещо кумедний спогад, як його, зеленого, полковник Петро Болбочан призначив комендантом станції Мелітополь.

Наталя Дзюбенко-Мейс: Тільки пам'ять може зупинити безумство воєн і ненависті. Пам'яті Джеймса Мейса

3 травня виповнюється двадцять років з часу відходу у вічність американського дослідника історії України, виконавчого директора американської конгресової комісії по вивченню Великого Голоду 1932-33 років в Україні, професора Джеймса Мейса. Тема Голодомору ламала і мучила його. Ця тема випалила йому душу й призвела до трагічного кінця.

Дарця Веретюк : Національне Військове Меморіальне Кладовище. Як уніфікувати пам'ятні знаки?

Військові меморіальні комплекси - це не про нагромадження окремих пам'ятників і безпросвітну скорботу. Увесь комплекс є великим пам'ятником на знак шани і поваги до свідомого зрілого рішення чоловіків і жінок стати на захист країни і її територіальної цілісності. Це про їх подвиг, безвідносно віку, кольору шкіри, зросту, довжини волосся, релігійних вподобань, статків, професій та інших розрізнюючих ознак. Бо була одна на всіх ознака, котра всіх об'єднала — ідея свободи та незалежності.