"Паєвську розстріляти негайно"
21 січня 1953-го у Києві засідала суддівська колегія з Москви. Судді – з великими зірочками на погонах. “Больших бандитов” мусили судити лише росіяни. Маму з сином поставили в різних кутках. Над Юрієм через вік змилосердилися – дали 25 років виправних таборів. Лесі присудили смертну кару, як і іншим 57-мом партизанам, яких заарештували у червні 1952-го поблизу Косова та Коломиї
"Паевскую расстрелять немедленно" — шрифтограма з Москви поставила останню крапку в долі зв'язкової та референтки пропаганди окружного проводу ОУН Лесі Паєвської, на псевдо "Орися".
У червні 1952-го її затримали разом із сином Юрієм "Жуком". Він, як і мама, друкував документи підпілля. Юрію на момент затримання не було й 17-ти. День народження він зустрів у камері. Маму з сином судили разом.
21 січня 1953-го у Києві засідала суддівська колегія з Москви. Судді – з великими зірочками на погонах. "Больших бандитов" мусили судити лише росіяни. Маму з сином поставили в різних кутках.
Над Юрієм через вік змилосердилися – дали 25 років виправних таборів. Лесі присудили смертну кару, як і іншим 57-мом партизанам, яких заарештували у червні 1952-го поблизу Косова та Коломиї.
5 березня 1953-го року помер Сталін. І сімом із гірських партизанів смертну кару замінили на 25 років виправних таборів. Але Паєвську наказали розстріляти. 8 квітня її розстріляли. Її син Юрій багато років відсидів у таборах.
Леся Паєвська була із Косівщини. Закінчила Коломийську жіночу семінарію Українського Педагогічного товариства, була пластункою. Працювала на Волині вчителькою.
У Володимирі вийшла заміж за Дениса Паєвського, який переїхав із підсовєтської України, щоб вижити. Там у нього шансів не було — воював в армії УНР, через це його батьків розстріляли більшовики, а сестра, яка залишилася, померла 1933-го від голоду.
У 1939 році на Волинь прийшли совєтські "визволителі". В хаті Паєвських поселився начальник НКВД. Денис Паєвський, знову мусив рятуватися, переплив Буг, але потрапив у німецький концтабір. Весною 1940 року Леся дізналася, що вона в списках на вивіз…
З Волині повернулася на Гуцульщину, до мами.
Там вступила в ОУН. Леся володіла кількома іноземними мовами, вміло писала і цей свій талант використовувала в боротьбі. Свої праці підписувала щифром М-35. Коли працювала вчителькою у селі Бабин, прямо під школою облаштувала криївку.
У 1944 році з німецького концтабору повернувся її чоловік Денис Паєвський. Але совєтська власть дісталася і Станіславщини (Івано-Франківщини). Паєвського арештували і відправили в Мордовські табори. Ну, а 1952-го арештували вже саму Лесю і їхнього сина.
Олександру Паєвську та її сина Юрія український суд реабілітував лише у 1995 році. Після тюрми Юрій повернувся в Україну, жив у Червонограді, мав трьох доньок. Намагався розшукати могилу матері, але про місце захоронення не було жодних слідів у жодних документах КДБ.
"Ми всі загинемо, але ми свідомо вибрали цю дорогу, бо таких як ми, треба було і буде треба, як зразок прийдешнім борцям за волю України" — таке Леся написала в своєму останньому листі до родини.
