Чого бракує для розпаду РФ: досвід від Леніна до Єльцина

СРСР був надзвичайно мілітаризованою державою, а радянське суспільство індоктринованим (або принаймні таким здавалося). А перед тим було диво державотворення “селянських” націй колишньої Російської імперії. Завдяки 1917 року ми мали рік 1991-й і вистояли у 2014-му та 2022-му. Тепер ми щиро сподіваємося на повторення дива. Бо чому ж не відбутися втретє тому, що вже двічі сталося?

 

Серпневий путч ГКЧП запустив процес проголошення незалежності: України, Молдови, Азербайджану… і навіть Чечні.

Розпад СРСР став свого роду дивом, бо ж держава була надзвичайно мілітаризованою, а суспільство індоктринованим (або принаймні таким здавалося). А перед тим було диво державотворення "селянських" націй колишньої Російської імперії. Завдяки 1917 року ми мали рік 1991-й і вистояли у 2014-му та 2022-му.

Тепер ми щиро сподіваємося на повторення дива. Бо чому ж не відбутися втретє тому, що вже двічі сталося?

Шукаючи аналогій і моделей в багатому досвіді минулого століття, давайте згадаємо, що тоді до колапсу спричинився передусім сам центр. Поразка ГКЧП у Москві та перемога більшовиків у Петрограді дали зелене світло незалежності України та її сусідів.

Так, проголосити Декларацію про державний суверенітет чи заснувати Центральну Раду нам треба було самим і то завчасно. Та це було лише успішно виконаним домашнім завданням, а от головний іспит був ще попереду. І на ньому, як у лотереї, слід було витягнути свій щасливий білет.

Ключем до розвалу імперії в обох випадках були конкуренція чи двовладдя у центрі. Тимчасовий уряд і більшовики, Горбачов і Єльцин. В обох випадках антагоністи в столиці представляли водночас і модель суспільно-політичного розвитку і різні рівні адміністративної ієрархії.

 
Російські більшовики стріляють у прихильників російського Тимчасового уряду. Петроград, 25 жовтня 1917 року

Антикомуніст Єльцин представляв одну з союзних республік, РРФСР, столиця якої, щоправда, була та сама, що й у СРСР. Але і більшовиків, незважаючи на їх вселенські амбіції, також можна розглядати як "великороську" владу, що протистояла "всеросійській".

Принаймні саме так ситуацію трактувала Українська Центральна Рада. Для неї жовтневий переворот став не так зміною режиму, як зникненням імперського центру, фактично розпадом Росії. За ленінським Раднаркомом українці визнавали права на території виключно поза новоутвореними республіками, такими як УНР.

До того ж і Ленін і Єльцин, перед тим як як перемогти головних конкурентів у столицях, щедро на словах "роздавали" права на суверенітет і незалежність імперським окраїнам.

Якщо Єльцина можна порівняти з Леніним, а Горбачова з Керенським, то аналогія з путчем ГКЧП дістається Корніловському заколоту серпня 1917-го. В обох випадках консерватори, в яких урвався терпець, прагнули відмотати історію назад (до початку Лютневої революції, чи до початку союзної Перебудови). Вони виявилися лузерами, бо програли, а своїм програшем розчистили шлях більш революційній альтернативі. І якраз у цей момент зникла легітимна центральна влада, імперія посипалася.

Правда більшовики не погодились бути урядом лише для Великоросії-Московії і одразу розв'язали війну з УНР. Єльцин також був за крок від "збирання земель", але в найновішій історії обійшлося без війни. У 1991 році росіяни покладали надії на СНД, як на зародок нової імперії. Але українці їх вправно переграли на дипломатичному майданчику, зробивши Співдружність ліквідаційною комісією імперії старої.

 
Створення СНД в Алмати (Казахстан)

На жаль, ми поки не бачимо в РФ натяків ані на двовладдя, ані на революційну альтернативу путінізму.

Теоретично, іншим полюсом для відтворення перевіреної моделі протистояння різних рівнів московської бюрократії могла б бути так звана "Союзна держава РФ і РБ", якби вона дійсно існувала, а на її чолі стояв, приміром, Лукашенко. Але ж її немає. Не видно в Росії і антирежимних партій. Бо сучасна РФ - авторитарна диктатура, а не плюралістична країна доби Лютневої революції чи Перебудови.

Та все ж надія ховається у досвіді, що революційні зміни в імперії - на початку та наприкінці ХХ століття - сталися в результаті гострих криз, невдалих війн і стагнації. І це якраз актуальна симптоматика сьогоднішньої РФ.

Водночас прийняття цієї закономірності означає, що ми лише на початку шляху. Десь у році 1915-му чи в 1982-му. Ну, а з потенційних "більшовиків" зараз проглядаються "червоні", "коричневі" та "червоно-коричневі" пророки глибинного народу - більш відморожені, ніж сам Путін. Що ж, для сценарію нам і поневоленим народам імперії згодяться й такі.






Радомир Мокрик: «Жменька нас. Малесенька щопта…»

Незгодних було багато. Але сміливості, затятості, було лише в жменьки. Ця боротьба – шістдесятників і дисидентів, вона неминуче ставала причиною самотності. Не тому, що всі «будували комунізм». А тому, що люди, зазвичай, просто хочуть жити. Нормально спокійно. Не кожен здатен до геройського чину. Не кожен може бути Стусом.

Борис Антоненко-Давидович: "Любов до України підкаже вам ваші обов'язки"

40 років тому, 8 травня 1984 року, в Києві помер Борис Антоненко-Давидович (справжнє прізвище Давидов) — вояк Армії УНР, письменник, перекладач, член літературної організації Ланка-МАРС. У 19-річному віці Борис Давидов служив козаком в лавах Запорізького корпусу. В квітні 1918-го він брав участь у поході на Крим, та залишив дещо кумедний спогад, як його, зеленого, полковник Петро Болбочан призначив комендантом станції Мелітополь.

Наталя Дзюбенко-Мейс: Тільки пам'ять може зупинити безумство воєн і ненависті. Пам'яті Джеймса Мейса

3 травня виповнюється двадцять років з часу відходу у вічність американського дослідника історії України, виконавчого директора американської конгресової комісії по вивченню Великого Голоду 1932-33 років в Україні, професора Джеймса Мейса. Тема Голодомору ламала і мучила його. Ця тема випалила йому душу й призвела до трагічного кінця.

Дарця Веретюк : Національне Військове Меморіальне Кладовище. Як уніфікувати пам'ятні знаки?

Військові меморіальні комплекси - це не про нагромадження окремих пам'ятників і безпросвітну скорботу. Увесь комплекс є великим пам'ятником на знак шани і поваги до свідомого зрілого рішення чоловіків і жінок стати на захист країни і її територіальної цілісності. Це про їх подвиг, безвідносно віку, кольору шкіри, зросту, довжини волосся, релігійних вподобань, статків, професій та інших розрізнюючих ознак. Бо була одна на всіх ознака, котра всіх об'єднала — ідея свободи та незалежності.