Нотатки з «кухні переписування історії»

«Нотатки з «кухні переписування історії» вийдуть восени у видавництві Наш Формат. Книга дуже вирізняється від всього, що я написав і опублікував дотепер. Вона навіть мало схожа на щось, що Ви читали в інших авторів. Це не спогади (хоч буде багато пригадування), а радше роздуми про історію в моєму житті та трохи про мою участь в історії.

 

Я таки зробив це.

Книга дуже вирізняється від всього, що я написав і опублікував дотепер. Вона навіть мало схожа на щось, що Ви читали в інших авторів. Це не спогади (хоч буде багато пригадування), а радше роздуми про історію в моєму житті та трохи про мою участь в історії.

В цій книзі переплетутся історія як history з моєю особистою історією - story.

Це текст про минуле - моє, українців, минуле вцілому.

Про те, як формулися мої погляди на історію, як і чому я намагався допомагати формувати їх іншим. Це водночас і мій особистий досвід, і спроби спонукати українців переосмислити наш колективний. Щоб не повторювати помилок, які вже позаду, і впевненіше прямувати вперед. Це однаково актуально для мене і для нас усіх разом.

У мене часто буває так, що остаточний текст вирізняється від задуманого. Первинна ідея, яка спонукає почати писати, розвивається, міняється. Дещо цілком відкидається. Іноді письмо несе, як стрімка ріка, і заводить туди, куди спочатку не збирався чи навіть не уявляв про таке місце. Міняється не лише зміст, але й форма.

Ця книга теж спочатку задумувалася як збірник статтей про історію, пам'ять, політику, яких написав вже чимало. Потім побачив, що багато цікавих думок висловлював у інтерв'ю. Причому з часом, коли зростала зайнятість, кількість статтей зменшувалася, кількість розмов із журналістами зростала, бо слід було постійно пояснювати свої кроки.

Ще одним засобом донесення ідей, їх публічної апробації стали дописи у Фейсбуці. Соціальна мережа стала майданчиком для ініціювання суспільних дискусій, іноді досить гарячих та масштабних. Деякі з дописів на Фейсбуці згодом вдалося розгорнути у ширші публікації, деякі за браком часу так і зосталися "протостаттями". Часом дописи, навпаки, мали за мету максимально сконденсовано подати розгляд якоїсь доволі великої проблеми. Тому з'являлися тексти типу "коротка історія про...".

Перегляд зібраних публікацій (тепер уже статтей, інтерв'ю, Фейсбук-дописів) показав: багато з них потребують контекстуальних пояснень та коментарів. Особливо інтерв'ю, які завжди більше прив'язані до конкретного моменту запису. Тому виникла ідея супроводити ці тексти узагальнюючим наративом, який краще допоможе побачити обставини їх появи, зрозуміти мотиви створення, відтак їх значення. Цей наратив більше зосереджений саме на особистому (відчуття, бажання, враження). Тому він моя Story. Тоді як другий рівень, мої спроби розуміння минулого (і трохи проєктування майбутнього:) - моя history.

У цій книзі буде багато текстів з Фейсбуку - вони вперше з'являлися в соціальній мережі, частина з них результат спровокованих нею дискусій. Врешті Фейсбук відіграв вирішальну роль у появі цієї книги.

Зібравши матеріал, я все ще вагався. Тому запитав читачів у мережі, чи цікавою була б їм така книга. Після того, як понад півтори тисячі висловили готовність купити ще не існуючу книжку, рішення на користь її появи було ухвалено.

Тож хотіли - маєте, welcome to my (hi)story. Ласкаво просимо на "кухню переписування історії".






Теми

Станіслав Кульчицький: МОН України прагне визначати життя або смерть вітчизняної науки

Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової діяльності". Кожний, хто має зауваження або пропозиції може до 17 травня 2024-го адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайдер: Росія може програти цю війну

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах. Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.

Радомир Мокрик: «Жменька нас. Малесенька щопта…»

Незгодних було багато. Але сміливості, затятості, було лише в жменьки. Ця боротьба – шістдесятників і дисидентів, вона неминуче ставала причиною самотності. Не тому, що всі «будували комунізм». А тому, що люди, зазвичай, просто хочуть жити. Нормально спокійно. Не кожен здатен до геройського чину. Не кожен може бути Стусом.

Борис Антоненко-Давидович: "Любов до України підкаже вам ваші обов'язки"

40 років тому, 8 травня 1984 року, в Києві помер Борис Антоненко-Давидович (справжнє прізвище Давидов) — вояк Армії УНР, письменник, перекладач, член літературної організації Ланка-МАРС. У 19-річному віці Борис Давидов служив козаком в лавах Запорізького корпусу. В квітні 1918-го він брав участь у поході на Крим, та залишив дещо кумедний спогад, як його, зеленого, полковник Петро Болбочан призначив комендантом станції Мелітополь.