Марія Мацишин – лицар Срібного Хреста Заслуги УПА

Ця хоробра дівчина-патріот не тільки вміла воювати друкованим словом, але за потреби без вагання вживала зброю. Марія гідна пошани й наслідування нинішним поколінням молоді.

Народилася вона в 1928-1930(?) році в Новому Самборі, що нині на Львівщині. Марія – найстарша з 5 дітей: були також Богдан, Надія, Дзюнка і ще одна сестра. Мати померла в 1939 р. від випадку з електрикою. Батько Володимир був м'ясаром, а дідо мав склеп із образами.

Літом 1944 р. батько з дітьми відходив на еміграцію, бо мав досить перших більшовиків в 1939–1941 рр. Але в околицях Перемишля якось відлучився від дітей. Тоді Марія з дітьми повернула до дідуся в Самбір. Аж десь у 1947 р. батько якоюсь окружною дорогою дав про себе знати, що проживає в Польщі.

У 1944–1946 рр. Марія навчалася у 8-мому, згодом у 9-му класі. Рівночасно належала до підпільної ланки розвідниць у мережі СБ ОУН. У січні–лютому 1946 р. під час так званої "Великої блокади" й підготовки до радянських виборів Марія часто наліплювала у місті противиборчі листівки і плакати.

Марія Мацишин

При тій діяльності одного вечора її затримав НКВД, але Марія врятувалася від арешту тим, що хутко заліпила клеєм лице міліціянта. Тоді була змушена вповні перейти в підпілля. А цілу її родину комуністи в жовтні 1947 р. вивезли на Сибір, і з тих пір їхня доля невідома.

Протягом 1946–1948 рр. вона, вживаючи псевдо "Оксана", працювала машиністкою в районному осередку СБ, яким керував "Богдан" (Іван Хома). У тому часі вона також брала участь у кількох атентатах [замахах – ІП] на офіцерів МГБ чи МВД, чи членів комуністичного керівництва району. Вона завжди була озброєна пістолетом, а коли відходила в терен, то звичайно додатково ще озброювалася автоматом.

Мабуть, літом 1948 р. Марію перевели на роботу машиністки в технічній ланці окружного осередку пропаганди Дрогобиччини, який був під керівництвом "Владана". А коли літом 1950 р. "Владан" перейшов на Калущину [Івано-Франківська область – ІП] перебирати функцію окружного провідника ОУН, то взяв її із собою як друкарку.

Марія загинула 1 липня 1951 року за невідомих обставин у Перегінських лісах. У жовтні 1951 р. УГВР посмертно відзначила її орденом Срібний Хрест Заслуги УПА за особливо активну діяльність у збройному підпіллі ОУН.

Ця хоробра дівчина-патріот не тільки вміла воювати друкованим словом, але за потреби без вагання вживала зброю. Марія гідна пошани й наслідування нинішним поколінням молоді.

Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.

Юрій Юзич: Степан Фіґура - сотник "Карпатської Січі", замордований мадярами

Сьогодні мало хто знає, що «Карпатська Січ» в березні 1939 року чинила спротив не лише угорським, але й польським окупантам. І лідером цього спротиву був чоловік із фото - Степан Фіґура.