Хто вбив Галю?
Нещодавно в українському медіа-просторі з’явилася стаття Наталії Крестовської, присвячена різноманітним видам історичних фейків та методам боротьби з ними на прикладі поширених в сучасному українському суспільстві міфах. Ще одна фейк-фольк-хісторі, що періодично набуває популярності в українському суспільстві – це «істинний» варіант широковідомої народної пісні про Галю «Їхали козаки із Дону додому».
Адепти "трушного" варіанту пісні запевняють, що козаки не могли спалити українську дівчину і насправді первісний варіант містив "хозарів" і "жидів", яких вороги згодом замінили на козаків.
Читайте також: Як фальсифікують історію?
Вперше цю версію озвучив Михайло Молявко у статті "Хто ж то їхав із Дону додому?", що вийшла в часописі "Світло Оріяни" в 1996 році. Він подає текст пісні, який нібито почув від свого дядька Гордія, що був репресований за її виконання. За твердженням Молявки справжній текст виглядає наступним чином:
Їхали хазари від Дону додому,
Підмовляли Галю їхати з собою.
Ой ти, Галю, Галя молодая,
Підмовляли Галю, їхати з собою.
"Єдєм, Галя, с нами, мудрими жидамі,
Будеш жити лучче, чем у родной мамі".
Не слухає батька Галя молодая,
До жидів на лайбу весело сідає.
Ті ж повезли Галю курними шляхами,
Крутими ярами, темними лісами.
Там зірвали з Галі золото й корали,
Брудною слиною очі заплювали.
Розтинали Галю масними руками.
Прив'язали бідну до сосни косами.
Попід ногі Галі накидали хмизу,
Запалили сосну ізверху донизу.
Сосна догоряє, Галя промовляє,
Себе рятувати людей закликає:
Ой, хто мене чує, нехай порятує.
А хто душу має, нехай виручає
Козаки почули, до лісу майнули.
Жидів порубали, Галю врятували.
Той, хто дочок має, нехай научає,
З хтивими жидами шляхом не пускає.
Також Молявка зазначив, що було ще кілька куплетів, але не для слабонервних. Він лише раз почув їх від свого батька і не запам'ятав. Там був опис тортур над Галею, що не призначався до дитячих вух. Далі автор зазначає:
"Батько останній раз проспівав цю пісню, почувши спотворений текст, і заборонив нам співати її, пом'янувши дядька Гордія, якого не врятувало посилання на те, що так співає народ. Чекіст Ося Лівшиць сказав, що за такі пісні ЧК "пєрєстрєляєт вєсь етот народ"…
Пісні про козаків, як і саме козацтво, нищилися комуністичним режимом особливо ретельно. Щоб і духу козацького на цій землі не лишилося. Лише в 1936 році, коли деякі активісти-чекісти, серед них і О. Лівшиць, були самі загнані в енкаведистські підвали на заслужену собачу смерть, а слово "козак" перестало вживатися владою як синонім слова "контра", разом з піснями, переробленими "народними поетами" на новий лад, відредаговану пісню під назвою "Їхали козаки" було "повернено" українцям краснознамьонним хором Москви."
Вищезгадана стаття М. Молявки набула неабиякої популярності не лише через поширені елементи побутового антисемітизму, а й через визначальну складову "козацького міту" як націєтворчого.
Зокрема, з'явилось більш ґрунтовне дослідження, де вказується, що це весільна пісня, але з часом виник в народній уяві і гумористичний варіант "про хозарів". Авторство статті належить Світовиту Пашнику, відомому діячу неоязичницького руху з Запоріжжя.
Отже, давайте розберемось із "хозарською" версією.
1. У 1856 році відомий історик Михайло Погодін опублікував у наукових журналах тези про те, що автохтонним населенням Києва та й взагалі усієї Середньої Наддніпрянщини є великороси, але в післямонгольську добу дана територія була знелюднена, великороси емігрували на північний схід, а ці землі почали заселяти "малороси" з Карпатського регіону.
Дані тези викликали бурхливе обговорення в тодішньому науковому світі. На сьогодні вченими вже давно доведено безпідставність та помилковість цієї гіпотези, але в другій половині ХІХ ст. це ще потрібно було довести.
Відомі українські вчені Володимир Антонович та Михайло Драгоманов видають двотомну працю "Исторические песни Малорусского народа с объяснениями", основним лейтмотивом якої був збір найдавніших українських народних пісень, які так чи інакше були пов'язані з історичним минулим часів Русі і, таким чином, спростовували б гіпотези Погодіна.
Але от версії пісні про Галю, де були б "хозари", в даній праці не подано, хоча якби така існувала – то мала б бути однієї з найперших у збірнику, адже таким чином показувала тяглість історичної пам'яті народу ще до ІХ-Х ст.
Окрім того, низка етнографів другої половини ХІХ ст. і першої ХХ ст., що активно досліджували старовину і шукали архаїчні елементи у фольклорі, аналогічно ніде не згадують про таку пісню.
Отже вона не побутувала в середовищі українського народу і можна припустити, щодану версію вигадав Молявко. Народна пам'ять не зафіксувала "хозар", в жодному з фольклорних текстів не зустрічається дане слово і навряд чи селяни розуміли його значення та оповідали про часи "каганату".
Чи вчені етнографи й фольклористи другої половини ХІХ – початку ХХ ст. навмисно приховували від нас даний текст? Інколи схожі вислови можна почути від адептів варіанту пісні з "хозарами", що виглядає цілковитою нісенітницею.
2. Генезис демонізації хозар та Хозарського каганату бере свої витоки з початку ХХ ст. На ґрунті поширення антисемітизму в Російській імперії з'являється невелика стаття журналіста О. Селянинова, де він вказує на приховану загрозу єврейства, яке свого часу знишило Хозарський каганат.
Але найбільший сплеск починається наприкінці 1940-х рр., коли на тлі державного курсу на російсько-радянський патріотизм виникає низка різноманітних міфів й починається кампанія боротьби з євреями в СРСР.
Зокрема, тоді й з'являються тези про феодально-паразитичний формат каганату і складається панегірик князю Святославу за його перемогу над "хижаками"-хозарами.
У наш час Хозарський каганат часто ідентифікують як споконвічного ворога слов'янства, такого собі попередника "єврейсько-масонської змови" проти "арійських" народів.
Що ж було в XVII-XIX ст.? Один із найпопулярніших в Гетьманщині та Московському царстві, а згодом і Російській імперії, творів на історичну тематику, "Синопсис", вказує на хозарів як на одних із предків руського народу.
Згодом виникають ідеї ототожнення хозар із козаками (як польська шляхта вела своє походження від сарматів, а предками селян вважала слов'ян – Д.К.), тоді як посполиті мали слов'янських предків.
1676 року Іоаникій Галятовський у передмові до своє книги "Скарбниця" вказує наступне:
"Ці всі козаки мають ще славу через назву свою, бо козаки, згідно думки деяких мудрих людей, є названі від козарів, яких Матіаш Стрийковський укнизі 4, розділ 3, на листі 126 згадує, кажучи, що ті козари — люди народу руського, вибились із влади Святослава Ігоревича, монарха руського, через що Святослав із козаками війну точив, їх побив, і до послушенства привів, і на них данину наклав."
Такожу преамбулі "Пактів та конституцій законів і вольностей Війська Запорозького" 1710 року козацтво вело родовід від "народу сміливого стародавнього козацького, який попередньо називався козарським".
Найбільш повно ці тези висвітлено у літописі Грабянки, де вказується, що козаки пішли від змішання скіфів та хозар. Аналогічні тези присутні переважно в усіх творах козацького літописання.
Отже, в уяві значної маси козацької старшини та інтелектуалів Гетьманщини хозари та Хозарський каганат неототожнювались із чимось поганим, ба, навпаки, "хозарський міф" допомагав легітимізувати панівне становище старшини. Дані факти також спростовують тези про існування варіанту пісні про Галю з "хозарами".
3. Прихильники тези про справжність "хозарського" варіанту пісні про Галю часто апелюють до того факту, що цей варіант не міг би бути надрукований у часи СРСР, "адже там панували євреї".
Ці твердження також доволі легко спростовуються, адже у багатьох наукових збірниках, де публікуються тексти українських народних пісень, присутні тексти, що містили в собі слова "жид" чи мали б ознаки антисемітизму.
Інша річ, що їх було не прийнято виконувати публічно. Окрім того, слід згадати й період Російської імперії, яку важко запідозрити в прихильності до "синів Ізраїлю".
Але і в часи Російської імперії ми не знаходимо жодної згадки про версію пісні про Галі з "хозарами", бо якби така дійсно була, то очевидно могла б мати усі шанси стати неофіційним гімном "Союза російського народу", принаймні на теренах українських губерній.
4. У тексті варіанту пісні з "хозарами" є наступні слова: "Єдєм, Галя, с намі, мудримі жидамі, Будеш жить получше, чем у родной мами", що виглядають, більш ніж дивними.
Є українські народні пісні, в яких присутні русизми, але немає жодної народної пісні, яка б мала цілковиті українські слова, а пряма мова героїв пісні звучала би іншою мовою.
В невільницьких думах турки не розмовляють турецькою, поляки в піснях часів Хмельниччини – польською, а росіяни в піснях про руйнування Січі – російською.
А от версія з "хозарами" єдина має такі слова. І, що характерно, хозари спілкуються чомусь не тюркською, чи ідиш, чи івритом, а російською. Отже, це ще один доказ того, що версія пісні про Галю і "хозар" виникла в 90-ті рр. ХХ ст. в голові М. Молявка чи когось з його однодумців.
5. Одними із найбільш розповсюджених доказів на предмет автентичності варіанту з "хозарами" є тези про те, що козаки не могли б такого вчинити з українською дівчиною.
Чи бодай, такі не дуже приємні для патріотичного вуха слова не могли б бути присутніми в наших народних піснях. Дані твердження легко розсіюються хоча б частковим ознайомленням із українським пісенним фольклором. Зокрема, можна згадати такі народні пісні:
"У полі корчомка" - сюжет дотичний до "Їхали козаки з Дону додому"
"У Києві на риночку" - дівчину підмовляють ляхи і вона разом з ними тікає. Їх наздоганяють брати дівчини і вбивають.
"Ой з-за гори туман налягає" - улани підмовляють дівчину і та погоджується втекти з ними. Мати будить своїх синів, аби ті сідлали коней і наздоганяли свою сестру з уланами.
"Ой ішли козаки з Україноньки" - дівчину підмовляють козаки і та тікає з ними. Козаки кидають дівчину в Дунай і рубають шаблями їй руки.
"Була у вдовиці єдина дитина" - дівчину підмовляє козак-гайдай і після того, як вона погодилась на втечу з ним – кидає її в Дунай.
Також дослідниками фольклору зафіксовано, що інколи замість козаків в класичних версіях пісні про Галю, присутні "чужоземці": "Ой на горі сосна, під сосною корчма, а у тій корчомці там п'ють чужоземці! Один чужоземець, бере мед-горілку, другий чужоземець підмовляє дівку".
Проте, таких версій доволі мало і в них присутнє слово "чужоземець", а не "хозарин". В деяких версіях козаки чи чужоземці змінені на чумаків.
6. Ще одним аргументом апологетів є той факт, що козаки їдуть з Дону – мовляв, чого їм туди їхати? Даний аргумент також легко спростовується, адже на Донщині було чимало переселенців з території сучасної України, й на Дон часто ходили чумаки й козаки за рибою і з метою торгівлі.
І є безліч українських пісень, де чумак чи козак йде на Дон, чи повертається звідти, цикл пісень про Донця, що вертається з Дону, тощо.
Насамкінець хотілось би додати, що українська фольклористика є унікальною, поетичною, епічною та надзвичайно цікавою.
Вона не потребує таких "версій" і не заслуговує на розповсюдження фейкових пісень, що подаються як елемент "забутої традиційної культури".
