Є в Скелястих горах Альберти (Канада) гора, яку індіанці колись називали "Білою примарою". Воно й не дивно: круті схили її, вкриті снігом, несуть у собі якусь могутню таїну, змушуючи кожного на мить завмерти, перш ніж клацнути фотоапаратом.
З часів Першої світової війни (1914-1918) гору стали звати "Едіт Кевелл" – на пошану сестри-жалібниці британського походження, розстріляної німцями.
 |
| Едіт Кевелл |
Едіт Кевелл (Еdith Cavell) належала до тих жінок, які не тільки ненавиділи війну. Вони намагалися внести в її криваву жорстокість хоч трішки комфорту, турботливої жіночності, поставивши під сумнів несумісність таких понять, як "війна" й "жінка".
Маючи за плечима шляхетне виховання в сім‘ї вікарія англіканської церкви (Норфолк, Англія), добре володіючи французькою та навичками медсестри, Едіт на початку війни вже опікувалась, як старша медсестра, пацієнтами школи-госпіталю в Брюсселі.
Всі матеріали за темою "Перша світова війна"
Коли під осінь 1914 року війна підступила до столиці Бельгії, в школі облаштували госпіталь міжнародного комітету Червоного Хреста, де лікували і "кайзерівців", і солдатів країн, що воювали з Німеччиною та Австро-Угорщиною.
З однаковою для всіх своїх пацієнтів увагою – незалежно від національності, релігійних та політичних переконань, а також особистих симпатій – вихованки Едіт Кевелл робили свою справу в кращих традиціях воєнної медицини британського вишколу.
 |
| Флоренс Найтінгейл |
Хіба могло бути інакше? Адже в них, британців, уже була Флоренс Найтінгейл – легендарна сестра-жалібниця, зачинателька медсестринського руху в часи Кримської війни (1853-1856).
Але для самої Едіт, вихованої на засадах гуманізму й милосердя, цього було мало. Отож жінка стає серцевиною підпілля, яке фінансує та переправляє в нейтральні Нідерланди тих видужуючих, які вже могли пересуватися без сторонньої допомоги. Забезпечуючи щасливчиків документами та провідниками, не вбереглося підпілля від зрадника.
"Не бий і не ображай полоненого. Можливо, сам будеш таким..."
У серпні 1915-го медсестру-сміливицю схопили. Її судив військово-польовий трибунал за "зраду", зігнорувавши негативним міжнародним резонансом, в якому помітну роль грали США з Іспанією.
Присудом був розстріл. 12 жовтня 1915 року відділення з 16-ти стрільців виконало присуд, не здригнувшись.
 |
| Плакат, який повідомляв про страту медсестри |
Шляхетна жінка, медсестра не за вишколом – за покликанням, Едіт до останньої хвилини була впевнена, що чинила благородно. Загалом же патріоткою було врятовано від перспективи бути розстріляними відразу ж після госпіталю понад 200 військовиків.
Ось так "війна" й "милосердя" змагалися на шпагах: хто ж і справді лицар? Як правило, справжні лицарі гинули, часто – зі словами всепрощення на вустах, як Едіт Кевелл.
Кохання під час Першої світової війни. Три родинні історії
Як службовець-невійськовик, вона була захищена Женевською конвенцією, але оскільки допомагала стати на ноги солдатам, які, за версією Німеччини, не сьогодні-завтра мали поповнити армії воюючих з Німеччиною країн (в основному це були солдати Британії, Франції та Бельгії), військовий трибунал розглядав її дії як сприяння ворожим силам.
Хоча, з іншого боку, для Едіт, яка зі своїми вихованками буквально виняньчувала пацієнтів, перспектива віддавання їх на поталу окупантам не ув‘язувалась ні з етикою, ні з християнською мораллю – "возлюби ближнього" – і тому здавалась дикою.
 |
| Один з плакатів на пошану шляхетної жалібниці |
Та історія розсудила по-своєму. Жертовність британської медсестри була гідно оцінена світом: від Англії і до Бельгії, від Франції і до Австралії, в Канаді й Сполучених Штатах її іменем названі вулиці, школи, лікарні й парки, знято дві кінострічки, написано книжки.
Французька співачка Едіт Піаф, яка народилася через два з лишком місяці після страти Едіт Кевелл, була названа в її честь. Але ніщо, на мою думку, так не вражає, як гора в Альберті – вся сива, як і пам‘ять про британську сестру-жалібницю… горда своєю величчю, мов само милосердя.
 |
| Та сама гора у національному парку Джаспер у канадській провінції Альберта |
Страта Едіт Кевелл прокотилася відлунням, яке розглядається сьогодні істориками (як і затоплений німцями британський пасажирський лайнер "Лузитанія" з 124-ма громадянами США серед 1198 загиблих та "телеграмою Ціммермана") як одна з рушійних сил, що спонукали Вашингтон підтримати в Першій світовій війні Антанту, тобто Англію, Францію та Росію.
До слова, в історії Першої світової війни є медсестра, якою однаково можуть пишатися і Штати, і Канада. Це – Ліна Гіґбі (Lenah H. Sutcliffe Higbee), яка пішла служити на флот – всупереч поширеному тоді упередженню, що жінка на судні приносить нещастя.
 |
| Ліна Гіґбі (у центрі) з подругами-медсестрами |
Ліна Гіґбі народилася і виросла в канадському Нью-Брансвіку у 1874 році. 9-річна Едіт Кевелл на той час уже об‘їжджала разом з матір‘ю всіх немічних парафіян батькової церкви – пізнавала, так би мовити, азбуку "любові до ближнього".
Ліна ж, коли настає час обирати професію, опиняється в США, де в Нью-Йорку у всіх на вустах була медична школа-госпіталь (New York Post-graduate Hospital). Випускний бал і весілля стають для дівчини щасливими подіями 1899 року.
 |
| Реклама того самого шпиталю, де вчилась Ліна |
Виходить заміж за лейтенанта-полковника Корпусу морської піхоти США Джона Генлі Гіґбі, який був старшим від неї на 36 років. Але він встиг передати коханій жінці його любов у море, в людей, для яких флот – це цілий всесвіт.
Коли чоловік помирає у Баффало в 1908 році (до слова, саме на її день народження), Ліна Гіґбі вдосконалює свої навики медсестри у госпіталі Фордгем вНью-Йорку. Того ж таки року її зараховують у знамениту "двадцятку медсестер", яка першою в історії Америки починає службу на флоті.
 |
| Лейтенант американського флоту Рамона Ламберт |
Карколомна кар‘єра характерна не тільки для кінозірок…
Уже в квітні 1909-го вона стає головною медсестрою флоту з призначенням на роботу в Норфолк – головну базу Військово-Морських Сил США. Кілька років по тому Ліна Гіґбі стає завідуючою – другою особою в медсестринському корпусі флоту США, успішно утримуючи цей статус до 1922 року.
Перша світова війна втиснулася в цей проміжок часу згустком жалю та безсонними ночами, проведенимим біля ліжок поранених, вертикальною зморшкою на її чолі – від чужих смертей на її очах, від чиєїсь некомпетентності й безнадії в очах важкопоранених, а також злості – на тих, хто розпочав цю криваву бійню.
І все ж такі, як Ліна Гіґбі, не тільки внесли у флотське будення ласку "голубок" та "ластівок". Вони, мов морські чайки, прижилися в буднях моряків і звели нанівець прикмету сумнівної репутації – "жінка на судні – до нещастя".
 |
| Ліна Гіґбі |
Якби це було не так, чи була б ця відчайдушна жінка нагороджена медаллю Перемоги та Військово-Морським хрестом США (першою серед жінок Америки!), що поступається статусом тільки медалі Честі (Medal of Honour)?
Коли Ліна помирає в 1941-ому, країна вирішує ще раз віддати данину шани цій неординарній жінці, назвавши її ім‘ям один з ескадрених міноносців; "USS Higbee" вкрив себе славою вже в іншій світовій війні – 1939-1945 рр.
 |
| Ім'я жінки не завадило цьому кораблю мати героїчну історію |
Хоча і без медалей жінкам вдавалося знаходити для поранених ту "живу воду", що ставила їх на ноги.
Як ось і Ельза Брендстром (Elsa Brandstrom), донька шведського посла в царській Росії. З першого ж дня війни вона пропонує російській армії свої вміння сестри-жалібниці, а згодом, як представниця міжнародного комітету Червоного Хреста, прибуває до Сибіру доглядати полонених "кайзерівців".
 |
| Ельза Брендстром |
Навіть коли царська охранка відбирає у неї дозвіл на роботу, Ельза вирушає до Сибіру нелегально, тягнучи із собою валізи з перекисом водню та бинтами. Мимоволі напрошується порівняння з жінками-"декабристками", які розділили сувору дійсність зі своїми чоловіками, засудженими в 1825 році за "вільнодумство".
Шведську громадянку привели до Сибіру також порив жертовності та почуття жалю, але – до чужих чоловіків, наречених, братів та батьків… Однак хто зараз знає її ім‘я так, як знають імена Катерини Трубецької чи Марії Волконської?
За нею закріпилося ласкаве ймення – "сибірський ангел". Однак і на рятувальницю знайшлася тоді управа – 1920 року її таки заарештовують в Омську. Їй пощастило вислизнути з-за грат і вона повертається на батьківщину, де не полишає своєї справи: допомагає полоненим, пораненим, сиротам. Відтак, вже в Америці, продовжує перейматися проблемами німецьких та австрійських біженців...
Відкрився онлайн-архів Першої світової війни. ФОТО
Можна називати ще багато славних імен, їх сотні. Вічним пам'ятником сестричкам, "голубкам" є гора Едіт Кевелл. Як пощастить бути в тих місцях, заверніть до Джасперу, вклоніться пам‘яті жалібниць, які ціною власного життя утвердили у віках поняття милосердя.
Тетяна МакКой
журналіст і мультимедіа-дизайнер, співпрацює з українськими виданнями у США та Канаді