30 березня 1944

Весна 1944 року. Бій відділу УПА на Київщині

70 років тому в Бородянському районі прийняв останній бій відділ УПА "Базар". "...Полонених дядьків відпускаємо, роз’яснивши їм ціль нашої боротьби. Селяни раді, оправдуються: якщо вони не приймуть участі в акціях проти УПА, то їх самих будуть нищити".

З відкриттям архівів органів безпеки і правопорядку СРСР нам стає відомо про нові сторінки діяльності і боротьби Української Повстанської Армії. Серед таких сторінок - і діяльність УПА на Київщині.

У звітах НКДБ знаходимо "5 марта 1944. По данным НКГБ УССР, на территории Украины действуют 196 организаций и групп ОУН с 2456 участников (арест 870, разработка агентурой 483, розыск 1093), соответственно по областям — … Киевская (32, 464)…".

32 групи і організації ОУН з 464 членами майже під носом центрального управління НКДБ УРСР в Київській області — це не так уже й мало!

Є на Київщині і сліди боїв УПА та підпілля ОУН з репресивними та каральними органами, про одне з цих місць піде мова дальше.

На околиці села Мигалки Бородянського р-ну (3 км від залізничної станції Тетерів, 80 км від Києва, в 1944 році відносилось до Радомишльського р-ну Житомирської обл.) є могила з хрестом, який встановив у 2005 році місцевий житель.

Неподалік пам'ятник з табличкою "Вічна пам'ять воїнам Української Повстанської Армії, які в нерівному бою за волю України загинули тут 30 березня 1944 року".

 Пам'ятний знак, установлений в 2002 році

Що ж тут відбулось 70 років тому - 30 березня 1944-го?

На це нам дає відповідь 8 том Літопису УПА (нова "київська" серія, упорядники О.Вовк, С.Кокін), в якому містяться два звіти Миколи Мельника "Онищенка" — командира з'єднання "Базар" [назва на честь Другого Зимового походу 1921 року - ІП].

Ці звіти, складені 29 червня 1944 року (звіт з дій загону "Н.37" під номером 238) і 8 вересня 1944 року (звіт про діяльність цілого з'єднання "Базар" під номером 244) знаходяться у державному архіві Рівненської обл. (ф. Р-30, оп. 2, спр. 39, арк. 15-19. Копія) і ДА СБ України (ф. 13, спр. 376, т.62, арк. 24-28. Копія) відповідно.

З'єднання "Базар" було призначене для політичної і військової роботи в північно-східних теренах Житомирської і північно-західних теренах (по Дніпро) Київської областей.

Загін "Н.37" з'єднання "Базар" "під командою Ворона відповідно підготовився під оглядом господарчим, діставши наказ від командування групи, вирушає на східні області України. 2.3.44 р. переходить старий польсько-совітський кордон в напрямку с.Кам'янка, р-ну Олевськ."

Загін складався з людей, підвод і верхових коней. Заступник командира штабу з'єднання "по війську" "Лисогір" (Петренко Василь) час від часу діяв самостійно з частиною повстанців.

Після декількох днів маршу відділ переходить шосейну і залізничну дорогу Коростень-Житомир біля с. Лісовщина і "по дорозі кинули фірманку, котра ввесь час при різних переправах нам перешкоджала. Весь тягар положили на коні і так пересуваємось.

В с.Іванівка стрічаємось з відпочиваючою сотнею червоноармійців, виступаємо під маркою червоноармійців…. Дня 18.ІІІ починає падати великий сніг, ми пересуваємось під с.Шершні, де два дні падає сніг, що від'ємно впливає і паралізує рух."

В цьому місці виділяється боївка "Максима", котра призначена для діяння в Малинському та Потіївському районах Житомирської обл., загін в кількості 55 чол. разом з командирами продовжує рух понад річкою Іршава.

Сутичок з ворогом довго ждати не довелося. Вже у звіті за 21 березня вказано про напад під с.Мелені, р-н Чоповичі на застави повстанців відділу НКВС в силі близько 60 бійців з місцевим активом — разом близько 120 чоловік.

Після півгодинного бою "червоні" відступають, залишивши 12 вбитими. Втрати повстанців: вбитий чотовий "Чуприна" (уродженець Полтавської обл.) і дострілився в бою важко поранений в живіт стрілець "Голуб" (уродженець Сумської обл.), ще один легко ранений.

З розповіді захопленого повстанцями полоненого виходить, що участь в нападі брали 60 енкаведистів і місцеві жителі, яким енкаведисти сказали, що повстанці — німецький десант, видали по 20 набоїв і погнали вперед.

Як діють повстанці: "полонених дядьків відпускаємо, роз'яснивши їм ціль нашої боротьби. Селяни раді, оправдуються, якщо вони не приймуть участі в акціях, то їх самих будуть нищити". Трофеї повстанців — 11 крісів і одна "фінка" (ППД-40 або ППШ-41).

Перед цим боєм стрілець "Голуб", який загинув, на плечах виніс з засідки раненого стрільця "Галузу", коли їх рій під командою "Макогона" організовував харчі в с.Мершині.

Відділ продовжує рух на схід в с.Вишевичі і переправляється "чайкою" через р.Тетерів. Після переправи під час перестрілки з НКВС тікають два коні, які злякались пострілів, з 15 крісами, літературою і циклостилем.

Мета повстанців — перейти за залізну дорогу Сарни – Київ і отаборившись там перечекати сніговії. Однак відділ затримується через збір харчів і збивається з дороги. По дорозі зустрічають одного червоноармійця-сержанта і забирають його з собою.

Через 2 години на повстанців нападає відділ партійних активістів під командою голови сільради с. Біла Криниця Радомишльського р-ну, колишнього "червоного" партизана. Після 10-хвилинного бою "партійці" розбігаються, втративши 1 вбитого, 4 полонених, 6 крісів і одну "фінку" [радянський пістолет-кулемет ППД-40 - ІП]. Тут загін під командою к-ра "Лисогора" відділяється.

Біля села Устинівка Чоповицького р-ну зав'язується короткий бій з "истребительн[ым] отрядом", в якому втрати "червоних" 3 убитими, втрати повстанців — легкоранений в ногу стрілець "Шпак" з групи "Ярого" ("Гачка").

В с.Рача повстанці переправляються по новозбудованому мосту через р.Тетерів, їх постійно переслідує до 200 чол. з винищувального загону, нашвидку зорганізованого з частин НКВС, пожежників і комуністичного активу.

"О год. 10-ій, помимо великої втоми, по довгому перемарші приймаємо бій. Швидким наступом розбиваємо червоних… З нашої сторони падає двох вбитих — ком. Зварич Сергій і ст. Мороз.

[Ком. Зварич] котрий, в наступі вирвавшись наперед з автоматом, переслідуючи ворога, був вбитий більшовицьким снайпером. Ст. Мороз при перестрілці з більшовицькою розвідкою був тяжко ранений і при перестрілці дав можливість розгорнутись нам в бойову лаву.

Червоні втратили 20 вбитими, 8 попало в полон. Наші трофеї — один протитанковий кулемет, один кулемет "Дехтяров", 30 крісів, одяг, амуніція. Це було 26.ІІІ.44 р.".

27 березня в с.В'язанка Бородянського р-ну при заготівлі харчів повстанці зустрічаються з другим загоном, яким командував "Ворон" і об'єднуються, щоб перечекати негоду.

Встановлення металевого хреста і огорожі в 2012 році

28 березня близько 11 год. НКВС разом iз частинами Червоної армії з допомогою місцевих лісників підсунулись до місця постою повстанців.

Спочатку "червоні" висилають 20-30 чол. в розстрільній [цепом - ІП], щоб виманити повстанців із своїх становищ, а коли їм це не вдається, то починається затяжний бій до години 19-ї. Зі сторони повстанців в бою бере участь приблизно 60 чол, які вогнем кулеметів відбивали атаку за атакою.

Інколи зухвалість стрільців доходила до того, що вони підпускали ворога на відстань майже 20 м і тоді накривали його вогнем. "Червоні" 4 рази йшли в атаку і відступали, після останнього відступу залишили на полі бою до 40 вбитими і пораненими, серед вбитих 8 офіцерів. Втрати УПА — 2 вбиті і поранені.

Вночі відділ відходить на північ з наміром перейти через залізницю Коростень-Київ в районі станції Спартак в іванківські ліси, але це не вдається, бо повстанців обстрілює бронепоїзд, на додачу ще й сніг, який випав до одного метра, паралізовує рухи відділу. Два повстанці гинуть від голоду і переохолодження.

Під залізницею відділ перебуває ще один день і вночі знову неуспішна спроба перебратись через залізницю — їх постійно обстрілюють з кулеметів бронепоїзда. Є загиблі від перевтоми та голоду. Відділ вирушає до с.Мигалки, де хоче перейти р.Тетерів; їх цілу ніч переслідують бійці НКВС, яким легко це робити по втоптаному повстанцями шляху.

30 березня 1944 року зранку повстанці підходять до с.Мигалки, в якому "повно червоних", до того ж установлені пости на річці. Зав'язується перестрілка, деякі повстанці, які пішли за харчами і зайшли в глиб села, потрапляють в руки НКВС.

Відділ розділяється на три групи під командою "Ворона", "Ярого" і "Лисогора" і на короткий час відривається від переслідування основних ворожих сил. Після обіду групи знову з'єднуються в один відділ і вирішують затриматись для перепочинку і приготування їжі, бо "дальше ходити немає сил".

Тут наступає НКВС і починається бій, який тривав від 3-ї год. обіду до пізнього вечора. Повстанці займають оборону в формі трикутника: праве крило — бунчужний "Залізняк" (входив у штаб з'єднання по політ роботі), ліве — "Ярий", задня сторона — "Лисогір".

"Червоні" натискають на к-ра "Ярого", який скоро отримує поранення, декілька стрільців падають вбитими, інші не відступають. Повстанці раз за разом відбивають атаки, кулемети переходять з рук в руки, бо кулеметники гинуть або ранені.

"Лисогір" отримує наказ іти на допомогу "Ярому", бере рій стрільців і вирушає, дорогою дістає поранення в груди і розриває себе гранатою

Дальше подаю цитату:

"Війська НКВС ввесь час атакували нас. З перших стрілів стає ранений ком. Ярий, а дальше важкопоранений ком. Лисогір добиває себе гранатою. Червоні підкидають все нові і нові сили, не зважаючи на свої жертви стараються нас взяти. Їм це не вдається.

Після нерівного бою під охороною ночі відступаємо. Наші жертви в цей день великі: 9 стрільців не вертають з села, попадають до НКВС, 20 гине в бою, а 10 стрільців зіставляється раненими. Бій цей був недалеко села Кодра Радомського р-ну."

Втрати енкаведистів - близько 120 вбитими рядових та офіцерів, що стало відомо пізніше від двох полонених.

Противник про цей бій теж звітував. У бойовому донесенні командування 18-ї стрілецької бригади ВВ НКВС начальникові ВВ НКВС Українського округу генерал-майору Марченкову подано детальний опис цього бою:

"За інформацією начальника штабу військ полковника Брагіна, начальника УНКВД у Житомирській області полковника Шаповалова, начальника РО НКВД міст Радомишля і Коростеня, відомо, що в районі лісів на північний схід від Радомишля оперує близько трьох бандформувань УПА загальною чисельністю орієнтовно 300 осіб. З однією з цих банд, якою керує сотенний "Лисогор", підрозділи Червоної армії 30 березня 1944 р. на висоті 164 (0070) вели бій. Крім того, в русі на Київ в районі Чопович помічено ще одну банду, яка прямує на Київ. 29 березня 1944 р. східніше від Коростеня вона обстріляла військовий ешелон. За свідченнями місцевих мешканців, на 8 кілометрів західніше від Житомира в лісі помічена група озброєних бандерівців з обозом (дані уточнюються органами НКВД).

30 березня 1944 р. підрозділи на чолі з полковником Брагіним: курсанти артучилища, яке дислокується в Житомирі, 127 осіб під командуванням старшого лейтенанта Журовського, особовий склад бронепотяга в кількості близько 100 осіб під командуванням капітана Оронського і загін чисельністю 150 осіб 18-ї бригади внутрішніх військ НКВД під командуванням капітана Новожилова прочісували ліс. Під час операції капітан Оронський зі взводом автоматників приблизно о 15:00 на висоті 164 (0070) зіштовхнувся з бандою чисельністю 80-100 осіб. Невдовзі на допомогу капітанові Оронському прибули курсанти-артилеристи у складі трьох взводів, які півкільцем охопили висоту 164 (0070) і вели рішучий наступ, переходячи в атаку, протягом 7 годин, але, через те що висота в інженерному плані укріплена і противник вів масовий вогонь, бій успіху не мав.

…Капітан Новожилов 5 годин спостерігав бій на висоті 164, проте, сліпо виконуючи наказ капітана Панкратова, не почав стрільбу, чим припустився непоправної помилки, давши можливість банді відійти в південно-західному напрямку.

В результаті семигодинного бою з бандою на висоті убито 8 – 10 і поранено близько 15 бандитів. Підрозділи армії втратили: убитих — 10, поранених — 12 осіб. Серед убитих один офіцер з артилерійських курсів…". (Іван Патриляк "Перемога або смерть. Український визвольний рух у 1939 – 1960 роках", Харків, КСД, 2015.)

Отже, ворог подав втрати у своєму особовому складу співмірні з втратами повстанців, хоча співвідношення сил було не на користь повстанців, не говорячи вже про запаси вогневих засобів і виснаженість відділу УПА голодом і холодом.

Після бою під покровом ночі повстанці відходять до с.Біла Криниця, де їх зранку зустрічають кулеметним та мінометним вогнем. Відділ розділяється на малі групи і групами відходить до району с.Межирічка, куди всі не прибули.

Повстанці залишають зв'язок і переправляються через р.Тетерів, після чого рухаються двома підвідділами при переслідуванні НКВС: підвідділ "Ярого" на захід, підвідділ "Онищенка" на північ ("Ворон" відбився під с.Мигалки і самостійно відходив).

1 квітня на підвідділ "Онищенка" нападає відділ НКВС; поранений "Онищенко" залишається з санітаркою "Катею", багато стрільців гинуть або розходяться, хто куди може. Сотенний "Ворон" при пробиранні на захід знайшов тіло загиблого командира "Ярого" — отримав розривну кулю в голову. Ще 4 стрільці попали в полон, доля інших не відома.

У звітах НКВС також вдалося знайти наступне:

"2 апреля 1944 оборонный бой рейдгруппы УПА-Север "Отряд № 37" (командиры "Зализняк", "Ярый", "Лысогир", "Онищенко") с опергруппой НКВД возле села Мигалки Радомышльского района Житомирской области (окружение в лесу, бой с 11.00. до 19.00, подрывается гранатой командир раненый "Лысогир", вечером разделение на 3 группы и прорыв к переправе у села Била Крыниця)".

Боївка, залишена в Потіївському р-ні, протрималась аж до місяця травня, роблячи виходи в села, де роздавали літературу жінкам червоноармійців, а ті розкидали її на станціях в Житомирі і Коростені.

Після підриву на міні двох, важкого ранення одного і ще чотирьох легше, повстанці відходять на захід і 20.V прибувають у с.Сторожів Корецького р-ну Рівненської області.

Так проходив рейд з Рівненщини на Житомирщину і Київщину повстанського загону (чисельністю орієнтовно 65 чоловік), який був майже повністю розбитий у важких і нерівних боях при нестерпних погодніх умовах і в чужому терені.

Після бою біля с.Мигалки тодішній голова селища, що повернувся покаліченим з фронту, наказав молодим дівчатам — 20-річній Ганні Афанасіївній Герасименко і її молодшій сестрі Зінаїді (чоловіче прізвище Ткачук) та чоловіку похилого віку копати велику, широку яму. При цьому погрожуючи, що відправить їх на Донбас.

"Це бандери", — пояснював голова. Біля крайніх хат лежали вбиті три молоді хлопці, одного з яких Ганна впізнала — він до них заходив напередодні з іншими повстанцями, які "не робили шкоди, а тільки просили поїсти" і мати Ганни поставила йому під поранену руку півхлібини.

Невдовзі голова привіз із цегельного заводу (був розташований дещо дальше від теперішньої могили в лісі) тіла ще 9 хлопців, без взуття. Мати сказала дівчатам: "Хто б це не був, а ховати треба" і вони разом з іншими односельцями загорнули загиблих в клейонки, брезенти, склали в два ряди по шість тіл ногами до ніг і насипали могилу.

Місцеві жителі переповідають, що у одного з них був знімок молодої жінки і двох дівчаток — з ним його і поховали.

На місці могили залишився невеликий горбик. Коли робили автобусну зупинку, то дорога могла пройти через цю могилу, бо мало хто вже знав про неї. Тоді Ганна Афанасіївна підійшла до робітників і розповіла про поховання — дорогу зробили на декілька метрів далі.

На приблизному місці бою в 2002 році місцеві активісти встановили пам'ятниий знак у формі прямокутного каменя з табличкою "Героям УПА. Вічна пам'ять воїнам, які загинули тут у нерівній боротьбі за волю України 30 березня 1944 року" і огорожею навколо нього.

Невдовзі вандали зруйнували огорожу і пошкодили сам пам'ятник, який неодноразово доводилось відновлювати активістам на чолі з головою Бучанської станиці Братства ОУН-УПА п.Миколою Лабунським.

В 2005 році на місці могили місцевий житель встановив великий дерев'яний хрест з оздобою. В 2012 році місцеві патріоти, активісти ВО "Свобода" та Молодіжної станиці Київського Братства ОУН-УПА впорядкували могилу, спорудили огорожу та встановили новий металевий хрест.

 Панахиду в день 70-ї річниці бою біля с.Мигалки відправляє о.Дмитро Кошка. Справа у почесній варті члени ВІК "Повстанець"

В 2012 році померла очевидиця тих подій Ганна Герасименко, а через рік і її молодша сестра Зінаїда Ткачук.

Тепер до могили та пам'ятного знаку загиблим повстанцям тричі в рік на поминальні заходи приходять патріоти краю та духівники: в день бою 30 березня, на Трійцю, коли українці поминають померлих, та 14 жовтня — свято українського козацтва та день створення Української Повстанської Армії.

В статті використано матеріал Данути Костури з сайту Української Народної Ради Приірпіння і ЖЖ deratisator

Фото: Орися Григоренко та Юрій Романенко

Дивіться також:

Останній бій УПА. 1960 рік

Яким був бойовий стяг УПА?

Листування командирів УПА в 1944 р. СКАНИ

Знімки повстанців, зроблені ними самими. ФОТО

"Наше ставлення до російського народу". Брошура УПА

 "Кто такие бандеровцы и за что они борются". Брошура УПА

Скільки солдатів було в УПА? Підрахунки Клима Савура

Робітничого-селянська армія. Повстанська СОЦІОЛОГІЯ

Що знайшли в Шухевича після смерті. ФОТО

Інші матеріали за темою "УПА"

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.