«Україна для українців» Миколи Міхновського

Така дискусія цілком могла б відбутися на одній із вулиць Львова, Києва чи Донецька:

"— То Ви заперечуєте гасло "Україна для українців"?

— Так, заперечую.

— Ну, то заперечуйте швидше, прошу Вас!

— Яким чином? Я вже сказав — ні!

— За законами логіки. Прошу побудувати заперечення цього гасла.

— Україна не для українців...

— Правильно. Але, пробачте, це вже якесь безглуздя.

— Так, це вже занадто. Ні, правильне заперечення має бути "Україна не тільки для українців".

— Помиляєтесь. За законами логіки це є заперечення іншого твердження: "Україна тільки для українців". Але цього Міхновський не говорив.

— То що ж він мав на думці?

— Те, що має на увазі іспанець, коли говорить "Іспанія для іспанців", зрештою замість іспанця візьміть когось іншого. Твердиться, що на етнічних землях українців має будуватися українська незалежна держава, в якій, до речі, українці нададуть повні громадянські права всім національним меншостям, забезпечать їх культурні потреби.

— Конкретно?

— Щодо культурних потреб, то вже багато чого зроблено. Відкрито національні школи для угорців, поляків, румун, євреїв, інших меншин, а в Криму - для кримських татар. Буде так, як було у двадцяті роки, за часів українізації. Потім українізацію за вимогою Москви припинили і неукраїнські школи закрили. Я сам бачив стоси єврейських шкільних підручників, які стали непотрібними. А щодо громадянських прав, то мабуть, Вам ясно, що Україна ніколи б не виселила кримських татар. Всі демократичні українські партії відстоюють вимогу надання татарам автономії. Отже, не дуже страшним виявилося гасло Міхновського?"

Ось як у популярній формі суть гасла "Україна для українців" сформулював професор Анатолій Свідзинський у книзі "Це складе національне питання".

Гасло Миколи Міхновського "Україна для українців" багатьом досі не дає спокою. Неозброєним оком видно, як це гасло поляризує і напружує загал, спричинює емоції, викликає зливу звинувачень.

"Самостійна Україна" була виголошена у Харкові і надрукована у Львові у 1900 році. Схід і Захід - разом

Так от, у праці "Самостійна Україна" читаємо:

"Ми розуміємо, що боротьба буде люта й довга, що ворог безпощадний і дужий. Але ми розуміємо і те, що це вже остання боротьба, що потім уже ніколи не настане слушний час до нової боротьби. Ніч була довга, але ранок наблизився і ми не попустимо щоб проміння свободи усіх націй заблищало на наших рабських кайданах: ми розіб’ємо їх до схід сонця свободи. Ми востаннє виходимо на історичну арену і або поборемо, або вмремо... Ми не хочемо довше зносити панування чужинців, не хочемо більше зневаги на своїй землі. Нас горстка, але ми сильні нашою любов’ю до України!

Сини України! Ми як той Антей, доторкаючись до землі, наберемось вже більшої сили й завзяття. Нас мало, але наш голос лунатиме скрізь по Україні і кожний у кого не спідлене серце, озветься до нас, а в кого спідлене, до того ми самі озвемось! Нехай страхополохи та відступники йдуть, як і йшли до табору наших ворогів, їм не місце поміж нас і ми проголошуємо їх ворогами Вітчизни. Усіх, хто на цілій Україні не за нас, той проти нас.

Україна для українців і доки хоч один ворог чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя. І пам’ятаймо, що слава і побіда - це доля борців за народну справу. вперед, і нехай кожний із нас пам’ятає, що коли він бореться за народ, то мусить дбати за весь народ щоб цілий народ не загинув через його необачність. Вперед! Бо нам ні на кого надіятись і нічого озиратись назад!". (Міхновський М. І. Самостійна Україна. - К.: Діокор, 2002).

Іншими словами, як і тоді так і сьогодні гасло Миколи Міхновського "Україна для українців" означало лише одне: "Україна без окупантів".

А тому цілком справедливо зазначав політолог і літератор Василь Іванишин: "Гасло "Україна для українців" має не реакційний і не ксенофобський, а національно-захисний характер. Інша річ, що, на думку багатьох великих "інтернаціоналістів", українці не мають ніякого права захищати свої національні інтереси, бо це може спричинити певні труднощі для тих, що звикли розглядати їх як покірну робочу худобину, котра має право жити і їсти, щоб могла працювати на чергового "благодійника", але ж не більше!..". (Нація. Державність. Націоналізм. Дрогобич: вид-во "Відродження",1992).

Микола Міхновський — "усе розпочав" і, власне, став символом новітньої доби українського націоналізму. Молодий харківський адвокат на зорі ХХ сторіччя видав невеличку брошуру "Самостійна Україна" (1900р.). Як згодом виявилося, кільканадцять сторінок тексту стали ідейним дороговказом для поколінь українців.

Будинок Харківського університету, на якому сьогодні можна побачити меморіальну дошку із таким текстом: Міхновський Микола Іванович (1873–1924) — визначний юрист і громадський діяч виступив тут 26. 02. 1900 р. з програмною доповіддю „Самостійна Україна“, де вперше обґрунтував концепцію і принципи створення незалежної Української держави

Наскрізною ідеєю книжки є твердження про необхідність визволення української нації з-під чужоземного ярма й побудови "одної, єдиної, нероздільної, вільної, самостійної України від гір Карпатських аж до Кавказьких".

У добу Миколи Міхновського, коли тріумфував соціалізм, круто замішаний на москвофільстві й федералізмі, категорична вимога самостійності України звучала як виклик. Насамперед, як виклик тогочасній політичній еліті, що залишалася вірною своєму духовному натхненникові Михайлові Драгоманову й не відважувалася докласти зусилля для організації в Україні "не оксамитових" революцій, що в цей час потрясали Європу.

Микола Міхновський, по суті, повторив подвиг Тараса Шевченка, який своїм "Кобзарем" струснув не так Кавказ, як напівсонну суспільну свідомість, що майже звикла до рабства.

У Полтаві, на відкритті пам'ятника Івану Котляревському (1903 р.). Сидять (справа наліво): Євген Чикаленко, Микола Міхновський. Стоїть крайній справа Сергій Шемет

Імперативні постулати Миколи Міхновського про законне право нації на свою державу доповнювалися чітким з'ясуванням шляхів і методів досягнення мети: "Ми виголошуємо, — писав харківський адвокат, — що ми візьмемо силою те, що нам належиться по праву, але віднято від нас теж силою". Так в обіг національної думки прийшла висунута ще Тарасом Шевченком ідея боротьби, а не плачу та нарікання на "нещасливу долю".

Микола Міхновський родом з Прилуччини. В студентські роки був одним з ініціаторів таємного Братства Тарасівців. Тривалий час займався адвокатською практикою, брав активну участь у політичному й громадському житті Києва, Харкова та Полтави. Був одним з організаторів Української Народної партії, для якої склав "Десять заповідей" та "Програму", де на чільному місці стояла невідкладна вимога самостійності Української держави.

На початку української революції 1917 року Міхновський був одним з небагатьох українських політиків, що обстоювали ідею державної незалежності України й створення боєздатних збройних сил. Зокрема, він виступив організатором Українського військового Клубу ім. гетьмана Полуботка від якого увійшов до Центральної Ради. 1918 року Міхновський зблизився з Українською Демократично-Хліборобською партією, але після проголошення гетьманом Павлом Скоропадським федерації з Росією взяв участь у протигетьманському повстанні.

Після поразки Визвольних Змагань і окупації України Росією Міхновський виїхав на Кубань. Повернувшись у 1924 році до Києва, був схоплений чекістами і загинув. 

Багатьом своїм сучасникам Микола Міхновський був не зрозумілий, видавався "радикалом" і надмірним оптимістом. Та не зважаючи на це, його думки та ідеї взяло на озброєння покоління українців, яке вже після його смерті, зокрема в лавах ОУН і УПА змагалися за самостійну Україну.