Спецпроект

"Я смущенъ былъ въ Кіевѣ извѣстіемь, что Межигорье будетъ продаваться..."

"...Неужели и въ самомъ дѣлѣ Межигорье нынь достанется не въ распоряженіе Печерской лаври, а въ собственность какого-нибудь торгаша?" Текст 1865 року.

З роботи видатного українського історика, першого ректора Київського університету Михайла Максимовича "Слухи о Межигорьи"* // Собраніе Сочиненій, Томъ II - Кіевъ, 1877 г.

Історик Максимович. Фото з колекції Михайла Кальницького

...Въ сентябрѣ прошлаго года я смущенъ былъ въ Кіевѣ извѣстіемь, что черезъ нѣсколько недѣль Межигорье будетъ продаваться съ публичнаго торга. Тогда я написалъ слѣдующія строки, напечатанния въ Кіевскихъ вѣдомостяхъ, епархіальныхъ й губернскихъ:

- Скорбная мысль не покидаеть меня й въ моемъ хуторскомъ уединеніи: что если Межигорье достанется въ руки какого-нибудь предпріимчиваго жида?..

Оскорбительно было бы для насъ его обладаніе тѣмъ дорогимъ для здѣшняго края мѣстомь, куда являлись нѣкогда на молитвенные подвиги и постриженіе такіе люди, какъ патріархъ Іоакимь Савеловъ, Митрополитъ Тимофей Щербацкій, епископь Іоаеафь [Іоасаф] Горленко й многіе другіе.

Тѣмь завѣтнімь мѣстомъ, которое, въ тяжкія времена Кіевской Руси, посьщалъ благодѣтельный для нея Іерусалимскій патріархъ Феофанъ, й подтвердилъ тутъ ставропигію, й въ бесѣдѣ съ Межигорскою братіей разсказывалъ объ огнѣ, сходящемь передъ Свѣтлымь Воскресеньемь на гробъ Господній.

Києвознавець Михайло Кальницький - коротка історія "того самого" Межигір'я

Но, нѣтъ! Межигорью не слѣдуеть перейти не то, чтобы въ жидовскія руки, но й въ частную собственность всякого торгаша й промышленника; й мнѣ сдается, что до того не допустятъ ни Печерская лавра, ни другіе монастыри Кіевскіе, сь своимъ архипастыремъ; что они, общини силами, при содѣйствіи благотворительныхъ мірянь, возмогли бы оплатить Межигорье й открыть его по прежнему для общежительства братскаго; что новособранная здѣсь братія весьма могла бы продолжать съ успѣхомъ й выработку фаянсовой посуди, подобно тому, какъ въ Оптиной пустыни, среди подвиговь благочестія й трудовъ книжныхъ, работаютъ и надъ деревомь, надь глиною.

 

Тогда ожила бы въ народѣ прежняя любовь къ Межигорью, и оно послужило бы для него благотворною можно сказать, необходимою въ настоящее время школою благочестія й трудолюбія.

Въ 1627 году Виленское братство, издавая духовныя бесѣды Макарія Египетскаго, посвятило эту книгу Межигорскому игумену Коментарію. Въ посвященьи сказано, между прочимъ, слѣдующее:

"Многіи бо вѣмь, слишачи о честномь житій вашемь, зъ далекихъ краевь, одъ Іерусалима й святой Синайской горы, для навѣженья й подражанья житія вашего приходять и зъ вами обитовати зезволяють...... Найдешь у вась штодень ковалясь молотомъ, теслю съ сокѣрою и иншихъ мастеровъ, зъ розныхъ далекихъ мість, зъ рознѣшь начиньемъ, мовящихъ съ покорою: отче, роскажи што робити, обѣцалихомся за спасеніе души попрацовати тому святому мѣстцу"!

Картина художника Федора Солнцева, 1843

Вскорь я узналъ, что продажа Межигорья съ публичного торга отьмена и замьнилась предположеніемь о составоленіи особой компаніи на Межигорскую фабрику; но что въ тоже время Печерская лавра изъявила готовность пріобрѣсть Межигорье въ свое вѣдомство уплатою назначенной за него суммы (кажется, шестидесяти тысячь).

Я порадовался этому послѣднему благому намѣренію и съ нетерпѣніемъ ожидалъ что оно исполнится. Но вотъ опять прошелъ такой слухъ что на покупку Межигорья сбирается и уже собрался какой-то предпріимчивый иновѣрецъ.

Неужели такой слухъ основателень? Неужели этоть достопямятный уголокъ Святорусской Кіевской земли, гдѣ, впродолженіи столькихъ вѣковъ, воздавалась повседневная хвала Всевышнему отъ общежительной православной братіи, гдѣ и теперь красуется величавый храмъ Преображенія, воздвигнутый здьшнимъ постриженцемъ, Московскимъ патріархомъ Іоакимомъ, неужели и въ самомъ дѣлѣ Межигорье нынь достанется не въ распоряженіе Печерской лаври, а въ собственность какого-нибудь торгаша?

"Межигірський Спас" Тараса Шевченка, 1843

Подобно Межигорской обители, были прекращены и Густынская, й Святогорская, также по планамъ полновластнаго Потемкина. Но лѣтъ за двадцать возстановились уже и Святогорская, и Густьшская [Густинська] обители - попеченіемъ тогдашнихъ єпархіальныхъ пастырей Иннокентія й Гедеона.

Почему бы и Межигорью, еще болѣе славному въ исторіи, не ждать себѣ такой же доли? И неужели прийдется намъ поскорбѣть о немъ, снова говоря съ псалмопѣвцемъ: "Озоба й вепрь отъ дубравы и уедиенный дивій пояде й"!.. ["пошкодив її вепр із лісу і самотній дикий звір об'їв її" - цитата з 79 псалому - ІП]

1865 г.

*Орфографію тексту збережено

Джерело: "Рідна країна"

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".

Перший з українців у США, який став професором університету і доктором філософії

У списку "українських антирадянських діячів в Америці", складеному органами одпу срср у 1929 році, під номером 24 значиться Олександр Неприцький-Грановський. На той час він був першим із українців у США, хто здобув ступінь доктора філософії в галузі біологічних наук і звання професора американського університету. Таких, як він – успішних, авторитетних, перспективних діячів, – чекісти ставили на оперативний облік, збирали на них досьє і з урахуванням отриманої інформації приймали рішення, що з ними робити далі.

Голодомор у житті та творчості художника Михайла Дмитренка

Михайло Дмитренко пережив Голодомор і одним із перших відобразив у творчості цей катастрофічний для українців досвід – результат злочину комуністичного режиму з центром у Москві. Найвідомішим твором Дмитренка на тему української трагедії у 1932–1933 рр. є картина "1933", написана в 1963-му до 30-х роковин Голодомору.