"...Я не можу битися зброєю. Але я б'юся різцем і долотом. Я каліка, б'юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива... Я хочу, аби світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б'ються "
Ніл Хасевич
Його порівнювали із Юрієм Нарбутом, Іваном Трушем і Василем Кричевським. Він був особистістю, безумовно, талановитою і неординарною. Його твори є у приватних мистецьких колекціях - від Польщі до США. Він міг спокійно заробляти на життя творчістю, живучи за кордоном, виставлятися у провідних мистецьких салонах, але обрав собі інший шлях - складний і небезпечний. І за свій вибір заплатив життям у віці 47 років. У тому ж віці не стало Тараса Шевченка і Василя Стуса.
Мова про Ніла Хасевича - графіка європейського рівня, члена ОУН, воїна УПА, творчість якого й досі недостатньо вивчена. Сьогодні, 4 березня минає 59 років від дня загибелі художника-повстанця.
Ніл Хасевич народився 25 листопада 1905 р. в с. Дюксин Костопільського повіту (тепер Костопільського району Рівненської області) в сім'ї диякона і псаломщика місцевої церкви Антона Івановича та Федорії Олексіївни Хасевичів.
В родині було троє синів, двоє з яких стали українськими священиками на Волині. Анатолія закатували поляками в с. Дерев'яне коло волинського містечка Клеваня), а Федір загинув після війни на засланні в Сибіру. Третім був Ніл, що теж вчився в духовній семінарії (і перші уроки малювання отримав в іконописній майстерні), але став митцем-воїном УПА.
Коли Хасевичу було 14 років в його житті сталася трагічна подія - на залізничному переїзді підвода, на якій вони з мамою їхали до гімназії, потрапила під поїзд. Матір загинула, а син, втративши ліву ногу, на все життя зостався калікою.
У цій трагедії добре проявився характер Хасевича, який, хоч був іще підлітком, не опустив рук, а, вміючи вирізати з дерева, сам виготовив собі протез і вперто йшов до мети - одержати освіту.
 |
| Хасевич (ліворуч) із друзями під час навчання у Варшавській академії. 1930-ті. Архів Центру досліджень визвольного руху |
Після лікування Ніл продовжив навчання у художній майстерні Василя Леня у Рівному. 1925 року екстерном закінчує рівненську гімназію, рік працює помічником іконописця. А у 1926 р., на компенсацію від французької компанії (власниці залізниці, де юнак зазнав каліцтва) Хасевич продовжує навчання у Варшавській Академії прикладних мистецтв.
Ось яким він запам'ятався на початку навчання своєму землякові у академії Петрові Мегику:
"Молодий, років 20, невеликого росту, бідно вдягнений хлопчина, з палицею в руці, бо замість лівої ноги - дерев'яна, закінчена грубим патиком, примітивна, власної роботи, протеза... Пильно вчиться і неймовірно матеріально бідує. З дому від батьків нічого не одержує, бо там - не менша біда".
 |
| Н. Хасевич. Портрет вояка "Распутіна" (кольоровий олівець). 1944 р. Із альбому "Графіка в бункерах УПА". Філадельфія,1952 |
Після тривалих творчих пошуків, спроб сил у різних мистецьких напрямках Ніл Хасевич остаточно вирішує обрати курс графіки у майстерні відомого польського графіка, професора Владислава Скочиляса.
Ще у студентські роки став одним із засновників і секретарем мистецького гуртка "Спокій", до якого входило 33 молодих українських художники-академісти, серед яких В. Васильківський, В. Гаврилюк, П. Андрусів, П. Мегик, П. Холодний-молодший, О. Шатківський та ін. Попри тяжке матеріальне становище, закінчує академію у 1935 році і отримує диплом про вищу художню освіту з правом учителювати в середніх школах.
 |
| "Прання". В 1931 році ця робота була відзначена премією "Ватикан". Архів ЦДВР |
Ще під час навчання Ніл Хасевич листувався з митцями із Австрії, Угорщини, Бельгії, Нідерландів, США, Канади та ін. країн. Його роботи експонувалися на 35-ти виставках (у Львові, Берліні, Празі, Чикаго, Лос-Анджелесі).
Художник нагороджений багатьма міжнародними дипломами і престижними нагородами: у 1931 р. його полотно "Прання" відзначене премією "Ватикан", у 1932 р. за портрет гетьмана Мазепи одержав диплом Варшавської академії, у 1937 р. здобуває третій грошовий приз на міжнародній виставці гравюр у Варшаві.
Його портрет Володимира Великого, екслібрис президента УНР в екзилі Андрія Левицького, серія робіт в альманасі "Дереворит" високо оцінені фахівцями. У 1939 році у Варшаві видається альбом екслібрисів "Книжкові знаки Ніла Хасевича".
 |
| Печатка Президії УГВР - свого роду "парламенту", головного державного органу підпілля. Робота Хасевича |
Ніл Хасевич працював переважно в галузі станкової, книжкової, документальної графіки, створював дереворити (гравюри на дереві). Отримав шанувальників у Польщі, але шлях у велике мистецтво для українського художника був закритий через небажання приймати польське громадянство.
Польська окупація 1918-1939 рр. Як це було
Після навчання Ніл Антонович повернувся на Волинь. Працював учителем у місцевій школі, бухгалтером у сільпо, малював і виставлявся.
На малій батьківщині Хасевич починає займатися громадською і політичною діяльністю, стає членом Волинського Українського Об´єднання, згодом вступає до ОУН, з багатьма членами якої, зокрема з Степаном Бандерою, зблизився ще в студентські роки у Варшаві.
 |
| Класичний дереворит Хасевича, легко впізнаваний за його фірмовим стилем. Серія "Ідеали Українського визвольного руху". 31.12.1949 р. Із альбому "Графіка в бункерах УПА" |
Талановитий художник міг спокійно заробляти на хліб своїм мистецтвом, але страшні події початку радянсько-німецької війни, коли під час відступу в червні 1941 р. каральні органи СРСР потопили Західну Україну в крові тисяч невинно закатованих людей, змусили Хасевича докорінно змінити своє життя.
Через авторитет і повагу земляків Хасевича обирають мировим суддею в часи німецької окупації. Тоді ж він працює у рівненській газеті "Волинь" разом з Уласом Самчуком. Однак, розуміючи справжню мету політики нацистів, він залишає залишає мирну роботу й вступає в лави УПА.
Власне, саме Хасевич створив той візуальний образ УПА, відомий нам з архівів - від плакатів до нагород.
 |
| Бофони-облігації ("повстанські гроші") добровільної позики населення на потреби УПА. Архів ЦДВР |
Серед повстанців його знали як "Бей-Зота", "Старого", "333", "Левка", "Джмеля", "Рибалку".
Зарекомендував себе прекрасним пропагандистом: був членом крайової референтури пропаганди, протягом 1943-1944 рр., працював у редакції журналу "До зброї", готував ілюстрації до сатиричних журналів УПА "Український перець" та "Хрін", керував підпільною друкарнею, випускав різні агітаційні матеріали (брошури, листівки, летючки).
Він же розробив ескізи прапорів, печаток, бланків, бофонів і відзнак підпілля (Хрест заслуги, Хрест бойової заслуги, медаль "За боротьбу в особливо важких умовах"), навчав мистецтва гравюри молодих художників, які відходили вже на інші терени ілюструвати підпільну літературу.
 |
| Логотип-"шапка" одного з повстанських видань, виготовлений Хасевичем |
Ілюстраціями "Зота" були прикрашені майже всі підпільні видання Волині і Полісся. Був у приятельських стосунках із наступником загиблого у лютому 1945 р. "Клима Савура" полковником Василем Галасою - "Орланом".
Більше плакатів і листівок Ніла Хасевича
Умови для праці у підпіллі були важкими, доводилося працювати на друкарському верстаті, схожому до того, на якому друкував ще Гутенберг, постійно відчувався брак відповідного матеріалу. Але геніальний митець і тут знайшов вихід, використовуючи те, чого на війні було вдосталь.
Так, у листі до Головного командира УПА у квітні 1950 р. графік зазначає, що для виготовлення відзнак "можна взяти метал із гільз артилерійських набоїв, або з більшовицьких орденів - вони мосяжні і легкоплавні".
 |
| Проекти нагород Української Повстанської армії, пропоновані Хасевичем |
За особливий внесок у визвольний рух самого Ніла Хасевича було нагороджено "Срібним Хрестом Заслуги" та медаллю "За боротьбу в особливо важких умовах".
Однак оприлюднення його підпільних творів на Заході стало чи не смертельним вироком для митця. У 1951 р. роботи Хасевича потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН та іноземних дипломатів і були надруковані в альбомі "Графіка в бункерах УПА". Це остаточно довело до шалу радянське керівництво.
За розпорядженням з Москви "пресечь антисоветскую деятельность" упівського художника для його розшуку було створено спеціальну міжобласну оперативну групу, очолену капітаном держбезпеки Борисом Стекляром, заступником начальника відділенння 2 відділу УМДБ Рівненської області.
 |
| Титульна сторінка видання "Графіка в бункерах УПА" (1952) |
Щоденно збиралися матеріали про Хасевича, численним стукачам обіцялися посади, нагороди, почесті, цілеспрямовано шукали місце його знаходження.
Ця наполеглива, цілеспрямована операція на його пошук і захоплення, щедрі нагороди облавникам, свідчать, що упівський графік високо цінувався совітами. Адже шукали його з усіма "почестями", як особливо небезпечного для влади.
Зусилля були затрачені чималі, а відкрити місце його сховку допоміг випадок - розшифрували документи, знайдені в одній із викритих на Рівненщині криївок, в одному з яких ішлося про заготівлю для художника необхідних для роботи 5 кілограмів паперу та вишневого дерева. Там було також названо місце знаходження однієї з останніх на Волині криївок - біля с. Сухівці, за 12 км від Клеваня у Рівненській області.
 |
| Ніл Хасевич. Автопортрет (олівець). 1945 р. Архів Центру досліджень визвольного руху |
Сексоти допомогли відшукати криївку, але живим Хасевич не здався - застрелився з особистої зброї разом із двома своїми охоронцями - В´ячеславом Антонюком - "Матвієм" та Антоном Мельничуком - "Гнатом", спаливши перед тим усі важливі документи.
Людина, яка не схилилася під тягарем життєвих випробувань, не була настільки впевненою в собі, щоб не боятися видати важливу інформацію на тортурах.
Могили митця, як і двох побратимів, що розділили з ним смерть 4 березня 1952 р., і досі не знайдено. Тіла загиблих упівців, за давньою "пристрастю" енкаведистів до такого моторошного видовища, після трьох днів виставляння в Клевані для глуму, постраху та деморалізації населення вивезли в невідомому напрямі.
 |
| Посмертне фото друкарської боївки, позначене кимось із архівістів радянських спецслужб цифрами. 1 - Ніл Хасевич – "Бей-Зот", 2 - В’ячеслав Антонюк – "Матвій", 3 - Антон Мельничук – "Гнат". Березень 1952 року. Із альбому "Ніл Хасевич" (Львів, 2010) |
Зброєю Хасевича були олівець і різець, папір і дерево. І хоч він не очолював збройних формувань, не керував бойовими групами і операціями, його дуже шанували в УПА, максимально оберігали і навіть наполягали на відході на Захід, але він відмовився.
Була якась особлива сила духу, нескореності перипетіям життя і примхам долі в цього невисокого, з фізичними вадами чоловіка. Цією незламністю були пройняті його твори і через них сила передавалися іншим повстанцям. І при обшуках, захопленнях криївок роботи Ніла Хасевича вилучалися поруч із цінними документами - як особливо важливі і небезпечні.
Під час підготовки публікації я гортала альбом робіт Хасевича. З-поміж багатьох інших чомусь запам'ятався портрет зовсім ще юної дівчини з гарними великими сумними очима, виконаний олівцем у 1945 році.
 |
| Портрет Жені (Євгенії Юхимюк – "Марти"). Олівець. 1945 р. Із альбому "Графіка в бункерах УПА". |
Як вдалося з'ясувати, ця дівчина була зв'язковою "Мартою", справжнє ім'я - Євгенія (Женя) Юхимюк. На той момент їй був лише 21 рік. Кажуть, Хасевич був закоханим у неї, але безнадійно - у Жені був інший, один з бойових командирів УПА "Північ". Очевидно, малюнок зроблений незадовго до її загибелі навесні 1945 р.
Цей невеличкий, але можливо, значущий епізод з життя графіка мимоволі відкрився для громадськості під час презентації альбому. Розповіла про нього племінниця Жені.
Ось у такий спосіб історія розкриває нам ще одну свою таємницю з дуже інтимного, світлого боку. Наче демонструючи розбурханому політичними спекуляціями сьогоденню зовсім непафосне обличчя людей, яких сьогодення звикло бачити в героїчному ореолі.
Ірина Єзерська
Hауковий співробітник Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” (Львів)