На диво, з тих крихт, які лишились, одна з найцікавіших будівель (хоч і в поганому стані) є в російській провінції - "Мазепині палати" у селищі Іванівське Курської області.
Дістатись Іванівського можна двома шляхами - залежно від того, в якому регіоні України ви мешкаєте.
Як доїхати до палацу гетьмана
Для мешканців Центру, Заходу й Півдня найзручніше буде спочатку доїхати до Глухова (траса Е-101, Сумська область, неподалік кордону з РФ), звідти кількадесят кілометрів до вже російського райцентру Рильськ, а з нього по курській трасі вже зовсім близько до Іванівського.
Зі Сходу ж зручніше діставатись одразу до Курська, а звідти - тією-таки трасою Курськ-Рильськ до Іванівського. Також через Іванівське йде прямий автобус Суми-Курськ.
 |
| Палац Мазепи у 1980-тих |
Дорогу я розписую не просто так: усі названі перевалочні пункти - теж цікаві міста з оригінальною і старовинною архітектурою. І той, хто зважиться на подорож до Мазепиних палат, "бонусом" отримає цікаву екскурсію пам'ятками російсько-українського прикордоння.
Села пам'яті Мазепи: Іванівське, Степанівка, Мазепівка
"А як Мазепин палац опинився в Росії?", - здивується допитливий читач.
Курська губернія була зоною особливого інтересу гетьмана. Йому тут належало чимало сіл і маєтків. Щось дарував Петро І, поки ще перебував у полоні шарму свого підлеглого, щось купувалося.
Дехто з дослідників вважає, що гетьман мав плани північно-східної експансії, тим більше, що про спроби долучити до Гетьманщини Слобідську Україну відомо точно.
Території, де Іван Степанович заснував свої курські маєтки, якраз перебували в своєрідному закутку поміж Слобожанщиною та Гетьманщиною. А з гетьманських палат у Іванівському здійснювалося їхнє централізоване адміністрування.
 |
| А це сучасний вигляд палаццо |
Маленький потворний ПАЗ, у якому - на відміну від багатьох українських маршрутів - водій обов'язково видає квиток кожному пасажиру, тягнеться трасою Рильськ-Курськ повз декілька сіл із виразно українськими назвами.
А ось і головна „трійця" пам'яті Івана Степановича Мазепи - села Іванівське, Степанівка та Мазепівка. Дивно, як їх не перейменували на хвилі "анафемствування".
При в'їзді в Іванівське з заходу можна побачити симпатичну відреставровану дерев'яну церкву - вочевидь не без українського архітектурного духу.
Біля автостанції починається чи то сквер, чи то парк, а в ньому монументальні скульптури сталінських колгоспниць.
 |
| Якщо побілити, виглядатиме не згірш кам'яниці Лизогуба в Чернігові :) |
Саме тут треба повернути на північ, і, поступово спускаючись із пагорба, ви вийдете до вулиці, на протилежному боці якої стоїть обдертий цегляний будинок зі слідами барокової вишуканості.
Це і є садиба Івана Мазепи - зараз вона перебуває на колгоспному обліку.
Садок вишневий коло колгоспу "Росія"
Садибу було збудовано орієнтовно 1703-1705 року і, можливо, архітектором був росіянин Осип Старцев - той, що будував у Києві церкви в Братському та Микільському монастирях.
Як твердить дослідник Сєрґєй Фьодоров, той будинок, що його можна сьогодні побачити в Іванівському, у старовинному плані позначається не як палац, а лише як одна з будівель комплексу, можливо навіть господарсього призначення. Сам палац нібито згорів 1790 року.
Втім, продовжує Фьодоров, будинок має виразні характеристики саме житлового приміщення (розміри кімнат, вікна тощо), і то доволі „парадного" характеру. Так чи інакше, а сьогодні Мазепиними палатами зветься саме ця будівля.
 |
| Церква в Іванівському |
З "архітектурних надлишків" тут збереглися переважно колони та наличники, проте й вони, а також характерні пропорції (певно мірою нагадують барокові цивільні будівлі київського Подолу) надають будинку приємної елегантності.
Ще більше, ніж елегантності, тут руїнної романтики.
Мазепині палати законсервовано і замкнуто, на оббитих вікнах стоять мальовничі ґрати. Головний фасад будівлі ховається за парканом, і потрапити туди не відразу зрозуміло як. Для цього треба пройти квартал на схід і повернути вулицею на північ.
При цьому бажано надміру не привертати увагу місцевих мешканців (а вони розглядають туристів уважно, ніби австралійських кенгуру) - і зайти в один із кинутих дворів з незачиненими ворітьми.
Стежка через бур'яни й кропиву виводить до дикого вишневого садку, а серед вишень на вас і чекає фасад Мазепиних палат, симпатичних і романтичних, але кричуще чужорідних тут, посеред колгоспу "Росія".
Як так сталося, що ця пам'ятка вціліла?
Санаторій Путіна і орел Шаміля
Можливо, справа в тому, що після 1709 року курські маєтки Мазепи дісталися Меншикову, потім той теж втрапив в опалу... Одне слово, зрештою всі села з майном і людьми стали власністю князя Барятинського.
Рід Барятинських (теж наші люди, походженням від чернігівських князів) використовував садибу Мазепи для власних потреб. А у XIX сторіччі Барятинські збудували собі нову головну резиденцію - "Мар'їно".
 |
| Маєток Мар'їно в Іванівському. Вид згори |
У новому палаці сьогодні міститься те, що місцеві називають "санаторій Путіна". Правильніше буде сказати "президентський санаторій" - він належить Державному управлінню справами при президенті РФ і в нього може купити путівку, якщо я не помиляюся, будь-хто.
Санаторій стоїть на південь від траси, на тому ж рівні, що й Мазепині палати, але в зовсім іншому стані. Цей палац добре відреставровано, навколо нього - гарний і доволі доглянутий парк зі ставками, тут проводяться екскурсії.
Окремої уваги заслуговує постамент з орлом на березі рукотворного озера. Місцеві розповідають легенду, як чечено-дагестанський імам Шаміль, після років кривавої боротьби полонений одним із Барятинських на Кавказі, намагався втекти з Мар'їного.
Він нібито поплив на інший берег, був поранений, але доплив до протилежного боку, де й був схоплений. На цьому місці й "водрузили" монумент з орлом.
Невідомо, скільки в цій історій правди, але зрештою імператор вирішив, що лісовий клімат не дуже корисний для Шаміля, і далі свож почесне заслання той продовжив у Києві. На будинку в Кріпосному провулку на Липках є чимала меморіальна дошка.
 |
| Орел Шаміля. Той самий, напевно, що "споконвіку карає Прометея" (с) |
Палац Мазепи намагалися реставрувати, зокрема в радянські часи. Такі спроби, головно на папері, вдібувалися 1949, 1961 та 1968 року, але будівля і далі поступово руйнується.
Окрім двох палаців і вже згаданої дерев'яної церкви, в Іванівському на увагу заслуговує ще одна кам'яниця - колишня кухня (нинішній Народний музей). Також можна подивитись церкву, перебудовану, здається, зі звичайної хати. Її баня, до речі, теж виглядає дещо по-українському.
Цікаво, що попри виразні та недвозначні топонімінчні й архітектурні українські сліди, саме місцеве населення справляє враження цілковито російського. Тутешня мова, і прізвища, й ідентичність не містять у собі майже нічого українського.
Напевне, щось подібне відчувають поляки, коли приїздять на колись "їхні" „східні креси".
Джерело: Texty.Org.Ua
Олег Коцарев
Поет, письменник, есеїст (Харків)